Максим Кидрук - Твердиня

– Ні, – Ян зазвучав здивовано. – Чому ти подумав, що я…

– А Ґрем? – обірвав його росіянин. – Знаєш, де зараз американець?

Пауза.

– Ну-у не знаю… – чех відповів зовсім так само, як Сьома кілька хвилин тому.

Семен умить розкусив Фідлера.

– Щось мені підказує, мій слов’янський брате, що ти пудриш мені мізки.

– Чувак, що за наїзди? Ти набираєш мене наприкінці дня і, не вітаючись, закидаєш питаннями, так, наче я довідкове бюро чи ясновидець, а потім ображаєшся. Зателефонуй янкі та сам запитай у нього.

– Він не відповідає.

– Вибач, мен, але я не його секретар.

– Ти більше спілкуєшся з Ґремом, тобі має бути відомо, де він.

Ян зітхнув (Семен пожалкував, що не бачить його обличчя) та спокійно проказав:

– Я не уявляю, де Ґрем і що він зараз робить.

Сьома пішов ва-банк.

– Лео просто зараз їде до Ґрема з’ясовувати стосунки. Знаючи безпардонність Лео, я впевнений, що він увалиться до квартири, не стукаючи, – росіянин зробив паузу, даючи час чеху опрацювати інформацію. – А тому, Яне, я питаю ще раз: ти справді не знаєш, де Ґрем?

– О-о-о-от, блін, – протягнув чех. – Ну ви даєте… Коли він виїхав?

– Перед тим як я тобі зателефонував, Лео поскакав на метро «Шиста».

– Отже, сорок… п’ятдесят хвилин.

– Десь так.

– Що я тобі скажу, Сьомо, – Ян штучно кахикнув. – Гадаю, Лео прискаче до Ґрема якраз учасно, щоби потримати свічку в кульмінаційний момент.

– То Сатомі таки в американця?!

– Ага.

– Fucking hell! – лайнувся Сьома.

– Чому ти цим переймаєшся? – здивувався чех.

– Я мав би розповісти Левку про янкі та японку, та не ризикнув, не зробив цього. Якщо Лео заскочить їх, то осатаніє, наговорить дурниць, іще більших дурниць наробить, наша компанія розпадеться і – ніхто не потрапить до Перу. Отакі справи.

– Весело…

– І тому ключове запитання: ти хочеш поїхати до Перу шукати Паїтіті?

– Таке питаєш, чувак. Звісно, хочу!

– Тоді ти маєш попередити америкоса, – Семен прикинув, що від Ропстена, де живе Янів дядько, до «Берґшамри» рукою подати. Щонайгірше – чех може рвонути бігом і однаково примчить швидше за українця. – Підривай свою гепу й уперед – рятуй нашу поїздку.

– Тільки я не вдома, старий. Я біля «Сканстула» 58 58 «Skanstull» – станція метро, а також район довкола неї в південній частині Стокгольма. .

– Та що ж це за день такий, бляха муха! Що за херня?! – Сьома викликав у пам’яті карту стокгольмського метро, рахуючи, скільки зупинок від станції «Сканстул» до «Берґшамри». Менше ніж від станції «Шиста», але не набагато, крім того, на «Т-Централен» 59 59 «T-Centralen» – центральний транспортний вузол Стокгольма, в якому сходяться всі гілки метро (триповерхове підземелля), лінії pendeltåg’ів, автобусні маршрути й міжміські потяги. Яну доведеться пересідати із зеленої гілки на червону, через що чех може «впасти» на той самий «червоний» поїзд, що й Левко. З іншого боку – кращих варіантів не було. – Як далеко ти від метро?

– П’ять хвилин ходу, – швидко відповів чех. – Та це не має значення, я на колесах.

– Ти на ве́лику?

– Ага.

– О! Чого ж ти зразу не сказав? Скільки знадобиться часу, щоби дістатися до будинку Ґрема на Берґшамрі?

Секунд п’ять чех проганяв у голові маршрут.

– Хвилин тридцять, якщо крутитиму педалі, як Армстронґ.

– Тоді крути їх, Яне. Крути їх, як два Армстронґи, так, щоб очі на лоба повилазили.

– Стривай, а що мені сказати Ґремові? Типу, чувак, не трахай Сатомі, бо сюди їде Лео? Навіть якщо все буде о’кей дорогою, я з’явлюся за лічені хвилини до появи українця.

– Їдь! – крикнув у трубку Семен. – За півгодини я щось придумаю, – й обірвав розмову.

Сьома якийсь час потинявся по «Kista Galleria», а потому вибіг із торговельного центру й помчав до стоянки таксі. Начхати на гроші, Ян може не встигнути, йому треба самому їхати до «Берґшамри».

Приблизно в цей самий час Левко вийшов із поїзда на найнижчому рівні станції «Т-Централен», ескалатором піднявся на рівень вище, де став чекати на потяг до «Mörby centrum», кінцевої станції на червоній гілці стокгольмського метро.

Сьома зателефонував Янові з таксі.

– Їдеш?

Із динаміка долинало надсадне дихання чеха, яке зрідка затирав шум машин.

– Їду.

– Де ти зараз?

– Минув «Стадіон» 60 60 Метро «Стадіон» – за три станції від «Берґшамра». . Кажи бігом, що хочеш, мені незручно говорити.

– Я вигадав, що слід зробити, коли доберешся до Ґрема, – водій автомобіля, неначе знущаючись, їхав повільно, насолоджуючись кожним поворотом, повільно стартуючи після світлофорів.