Стівен Кінг - Аутсайдер

– Окей, – Марсі зайняло дух. – О котрій?

– Я заїду по тебе о пів на другу. До того часу приготуй його найкращий костюм, плюс гарну темну краватку. Це на досудове слухання. І можеш узяти йому чогось смачненького попоїсти. Горіхи, фрукти, цукерки. Складеш усе в прозору торбу, окей?

– Окей. А дівчатка? Їх брати…

– Ні, дівчатка лишаються вдома. Окружна – не місце для них. Попроси когось із ними посидіти – на той випадок, якщо репортери розпаскудяться. І скажи їм, що все гаразд.

Марсі не знала, чи їй удасться когось знайти – після вчорашнього вечора їй не хотілося напосідати на Джеймі. Звісно, якщо вона поговорить із копом у патрульній автівці перед будинком, то він не пустить репортерів на моріжок. Він же не відмовить?

– А все гаразд? Справді?

– Гадаю, що так. Алек Пеллі щойно розтрощив у Кеп-Сіті здоровенну піньяту, [77] Іграшка з пап’є-маше, зазвичай у формі віслюка, яку на свята наповнюють солодощами, а діти потім намагаються із зав’язаними очима її розбити. і всі дарунки впали просто нам до рук. Зараз надішлю тобі посилання на одну штуку. Сама вирішуй, чи показувати це своїм малятам, та я би на твоєму місці показав.

За п’ять хвилин Марсі вже сиділа на дивані, а обабіч неї примостилися Сара та Ґрейс. Вони вдивлялися в екран Сариного планшета. Настільний комп’ютер Террі чи один із ноутбуків підійшли б краще, але їх забрала поліція. Як виявилось, згодився й планшет. Невдовзі всі троє вже сміялися, кричали від радості й давали «п’ять».

«Це не просто світло в кінці тунелю, – думала Марсі, – це, чорт забирай, ціла веселка».

Тук-тук-тук.

Спершу Мерл Кессіді вирішив, що це стукання йому сниться – як в одному з тих кошмарів, де вітчим уже лаштується його шпетити. Цей голомозий покидьок мав звичку стукати по кухонному столу – спочатку щиколотками пальців, потім усім кулаком, а заразом ставив підготовчі запитання, що передували вечірньому побиттю: «Де ти був? Чого ти взагалі носиш того годинника, якщо вічно спізнюєшся на вечерю? Чому матері ніколи не допомагаєш? Чого приносиш додому всі ті книжулі, якщо однаково ніколи не робиш срану домашку?» Мати час від часу намагалась заперечити, але на неї не зважали. Якщо вона пробувала втрутитись, то її відштовхували. А тоді кулак, що сильніше й сильніше бив по столу, починав бити хлопця.

Тук-тук-тук.

Мерл розплющив очі, щоб втекти від сну, і якусь мить устиг посмакувати такою іронією: він перебував за півтори тисячі миль від тієї агресивної сволоти, за півтори тисячі, як мінімум… та в нічних видіннях він опинявся близько, як палицею докинути. І не те щоб він цілісіньку ніч бачив сни, таке нечасто траплялося відтоді, як Мерл утік із дому.

Тук-тук-тук.

Це був поліцейський, він постукував своїм кийком із ліхтарем. Терпляче постукував. А тепер зробив крутильний рух вільною рукою – треба опускати шибку.

Якусь мить Мерл не міг збагнути, де перебуває, але потім побачив крізь вітрове скло гіпермаркет, що проглядався на іншому боці напівпорожньої парковки. Здавалось, до крамниці була ціла миля. І тоді все стало на свої місця. Ель-Пасо. Він в Ель-Пасо. У «б’юїку», яким він сюди дістався, майже скінчилося пальне, а в Мерла майже скінчилися гроші. Він заїхав на парковку «Волмарт Суперсентер», щоб покуняти кілька годин. Може, вранці придумав би, що робити далі. Тільки тепер цього «далі» вже могло й не бути.

Тук-тук-тук.

Мерл опустив шибку.

– Доброго ранку, офіцере. Я їхав аж до пізньої ночі й зупинився, щоб трохи поспати. Подумав, що нікому не заважатиму, якщо недовго тут перекантуюсь. Якщо щось не так, то вибачте мені.

– Угу, це насправді похвально, – сказав коп і, усміхнувшись, подарував Мерлу крихту надії, бо усмішка була дружня. – Так багато хто робить. Тільки більшість не схожі на чотирнадцятирічних.

– Мені вісімнадцять, просто замалий на свій вік.

Мерл відчув неймовірну втому, яка не мала нічого спільного з недосипанням протягом останнього тижня.

– Угу, а мене постійно плутають із Томом Генксом. [78] Tom Hanks (1956) – американський комедійний і драматичний актор («Форрест Ґамп», «Зелена миля»), лауреат численних кінопремій (як-от «Золотий глобус» та «Оскар»). Інколи навіть автограф просять. Давайте поглянемо на ваші права й документи на автівку.

Ще одне зусилля, слабке, мов останній, передсмертний смик ноги.

– Вони лишилися в піджаку. А піджак украли, поки я в туалет ходив. То в «Макдоналдзі» було.

– Угу-угу, окей. І звідки ти?