Стівен Кінг - Аутсайдер

Він полишив Ілейн додивлятися приємні, як він сподівався, сни й потопав босоніж на кухню, щоб увімкнути кавоварку та перевірити телефон, який він поставив на беззвучний режим і поклав на кухонну стільницю перед тим, як лягати спати. Там було повідомлення від Алека Пеллі, яке прийшло о 1:12.

Гові випив свою каву й уже порався з тарілкою пластівців «Рейзін Бран», коли, затягуючи вузол на халаті й позіхаючи, до кухні зайшла Ілейн.

– Як справи, пундичку? – спитала дружина.

– Час покаже. А поки, може, хочеш яєчню-бовтанку?

– Диви на нього, він мені сніданок пропонує, – сказала дружина, наливаючи й собі кухлик кави. – А оскільки сьогодні не день святого Валентина і не мій день народження – чи є в мене підстави хвилюватися?

– Це я час бавлю. Отримав повідомлення від Алека, але не можу телефонувати йому раніше сьомої.

– Хороші новини чи погані?

– Гадки не маю. То ти яєчню будеш?

– Так. Два яйця. Й окату, а не бовтанку.

– Ти ж знаєш, у мене весь час жовтки витікають.

– Якщо вже я просто сидітиму й дивитимусь, то утримаюся від критики. І пшеничний тост, будь ласка.

На диво, цього разу витік лиш один жовток. І коли Гові поставив перед дружиною тарілку, та сказала:

– Якщо це Террі Мейтленд убив малого, то світ сказився остаточно.

– Світ і так скажений, – відповів Гові, – але він цього не робив. Має алібі міцне, наче «S» на грудях Супермена.

– Тоді чому його заарештували?

– Бо вони гадають, що в них теж є докази міцні, наче «S» на грудях Супермена.

Ілейн поміркувала над цим.

– Незупинна сила проти нерухомого предмета?

– Не буває такого, серденько.

Він глянув на годинник. За п’ять хвилин сьома. Уже можна. Він набрав мобільний Алека. Слідчий відповів на третьому гудку:

– Ви зарано, я голюся. Перетелефонуєте за п’ять хвилин? Інакше кажучи, о сьомій, як я пропонував?

– Ні, – відказав Гові, – але я зачекаю, поки ти зітреш крем із тої щоки, де тримаєш слухавку, як тобі таке?

– Суворий ви бос, – мовив Алек, але він явно був у доброму гуморі – байдуже на ранню годину й той факт, що йому перебили заняття, яке більшість чоловіків воліє виконувати, занурившись у власні думки. І це давало Гові надію. Він уже багато мав матеріалу на опрацювання, але ніколи не завадить мати ще більше.

– Новини хороші чи погані?

– Секунду, не заперечуєте? Я цим лайном весь телефон вимазав.

Більше, ніж за п’ять секунд, але Алек повернувся.

– Хороші новини, босе. Для нас – хороші, а для окружного – погані. Дуже погані.

– Ти бачив відео з камер? Скільки його там, зі скількох ракурсів?

– Бачив я відео, і його предостатньо.

Алек зробив паузу, а коли знову заговорив, то Гові почув, що слідчий усміхається.

– Але є і дещо краще. Набагато краще.

Джинетт Андерсон прокинулася за п’ятнадцять сьома і виявила, що чоловікова половина ліжка вже порожня. На кухні пахло свіжою кавою, але Ралфа там теж не було. Вона визирнула з вікна й побачила, що він сидить за дерев’яним столиком на задньому дворі, досі у своїй смугастій піжамі, і посьорбує з кухлика, що Дерек подарував йому на минулий Батьків день. На боці кухля великими синіми літерами було написано: «ВИ МАЄТЕ ПРАВО ЗБЕРІГАТИ МОВЧАННЯ, ПОКИ Я ДОПИВАЮ КАВУ». Джинетт взяла свою чашку, підійшла до чоловіка і поцілувала його в щоку. День обіцяв бути спекотним, але цього раннього ранку погода стояла прохолодна, тиха й приємна.

– Ніяк не облишиш? – спитала вона.

– І ніхто з нас не облишить, – відповів Ралф. – Принаймні поки що.

– Сьогодні неділя, – сказала вона. – День відпочинку. А він тобі потрібен. Мені не подобається твій вигляд. Якщо вірити статті, яку я прочитала в секції здоров’я «Нью-Йорк таймз» за минулий тиждень, то ти вже переїхав до країни серцевих нападів.

– Яка радість.

Дружина зітхнула.

– Що в тебе перше за списком?

– Звіритися з тою другою викладачкою, Деборою Ґрант. Просто для проформи. Не сумніваюся – вона підтвердить, що Террі їздив із ними до Кеп-Сіті, хоча завжди є шанс, що вона могла зауважити якусь дивну поведінку, що її пропустили Раундгілл і Квейд. Інколи жінки спостережливіші.

Джинні вважала цю ідею сумнівною, навіть трохи сексистською, та зараз був не час про це говорити. Натомість вона повернулася до вчорашньої дискусії:

– Террі був тут . Це зробив він . Тепер тобі потрібні речові докази звідти . Певно, ДНК можна навіть не розглядати, а от відбитки пальців?

– Можна «запорошити» номер, у якому зупинялися Террі й Квейд, але вони поїхали в середу вранці, і відтоді номер уже мали прибрати й заселити новими пожильцями. І майже напевно, що не один раз.