Стівен Кінг - Аутсайдер

Натискай і відпускай. Натискай і відпускай.

Марсі Мейтленд радо прийняла Ґрейс до себе в ліжко, щойно мала попросилася, але коли вона спитала Сару, чи та не хоче до них приєднатися, старша похитала головою.

– Гаразд, – сказала Марсі, – але як передумаєш – ми тут.

Минула година, потім друга. Найгірша субота в житті Марсі перетворилась на неділю. Вона думала про Террі, який мав би зараз лежати поруч із нею і вже міцно спати (а тепер, коли вони поквиталися з «Ведмедями», то, може, і бачити сни про прийдешній чемпіонат Міської ліги), а натомість він сидів у в’язничній камері. Чи спить він зараз? Звісно що ні.

Вона знала, що на неї чекають важкі днини, але Гові все зрештою владнає. Колись Террі їй сказав, що його старий колега з Попа Ворнера – то найкращий адвокат захисту на всьому Південному Заході, і що одного дня він засідатиме у верховному суді штату. Враховуючи залізне алібі Террі, у Гові не було жодного шансу на програш. Та щоразу, як ця думка дарувала їй достатньо спокою, щоб задрімати, Марсі згадувала про Ралфа Андерсона, цього Іуду, цього сучого сина, якого вона вважала другом, і сон знову тікав. Щойно це скінчиться, вони подадуть на поліцейське управління Флінт-Сіті позов за неправомірний арешт, зіпсовану репутацію та за все інше, до чого тільки додумається Гові Ґолд. І коли Гові почне скидати свої юридичні бомби з лазерною системою наведення, то вона подбає про те, щоби Ралф Андерсон опинився в епіцентрі вибухів. Чи можна подати позов на нього особисто? Позбавити його всього, що він має? Жінка сподівалася, що так. Сподівалася, що вони викинуть Ралфа, його дружину та його сина, у якого Террі вклав стільки сил, на вулицю, босими та в лахмітті, із чашами для милостині в руках. Вона здогадувалася, що в цю епоху поступу й нібито просвітлення такі речі навряд чи можливі, але з абсолютною ясністю могла уявити Андерсонів у такому становищі – прошаки на вулицях Флінт-Сіті. І щораз, як уявляла, ця картина знову проганяла сон, наповнюючи її злістю й задоволенням.

Годинник на нічному столику показував за чверть другу ночі, коли у дверному прорізі з’явилася старша дочка. Чітко було видно тільки її ноги, що стирчали з-під завеликої футболки «Окі-Сіті Тандер», [73] Okie City Thunder – баскетбольна команда Оклагома-Сіті. яку вона носила як нічну сорочку.

– Мам? Ви не спите?

– Я не сплю.

– Можна мені до вас із Ґрейсі?

Марсі відкинула простирадло й посунулася. Сара лягла, і коли Марсі обійняла й поцілувала її в потилицю, Сара розплакалася.

– Ш-ш-ш, сестру розбудиш.

– Я не можу. Я все думаю про наручники. Вибач.

– Тоді тихіше. Тихіше, люба.

Марсі тримала Сару, поки та не виплакалася. Дочка не схлипувала хвилин п’ять. Марсі вирішила, що дівчинка заснула, і відчула, що з дочками обабіч неї (мов затискачі в підставці для книжок) вона й сама зможе поспати. Але потім Сара перекотилася на бік і глянула на матір. Мокрі очі блищали в темряві.

– Він же не сяде в тюрму, правда, мам?

– Ні, – відповіла Марсі. – Він ні в чому не винний.

– Але ж невинні теж сидять у тюрмі. Інколи роками, поки хтось не з’ясує, що вони таки невинні. А потім вони виходять на волю, але вже старі .

– З твоїм татом такого не станеться. Він був у Кеп-Сіті, коли відбувалося те… за що його арештували.

– Я знаю, за що його арештували, – сказала Сара й потерла очі. – Я не дурна .

– Знаю, що не дурна, моя люба.

Сара неспокійно завовтузилась.

– У них мала бути якась причина.

– Їм так здається, та всі їхні причини неправильні. Містер Ґолд пояснить, де був тато, і їм доведеться його відпустити.

– Гаразд.

Довга пауза. Потім:

– Але я не хочу повертатися до табору, поки все не скінчиться, і Ґрейсі теж не слід.

– І не доведеться. А коли прийде осінь, це все стане просто спогадом.

– Поганим, – додала Сара і шморгнула.

– Згодна. А тепер спи.

Сара заснула. Дівчатка зігрівали Марсі, і вона теж задрімала, але сни були погані. У них двоє поліцейських вели Террі геть, натовп дивився, Бейбір Пател плакав, а Ґевін Фрік витріщався у невірі.

До півночі в окружній в’язниці лунали звуки, мов у зоопарку під час годівлі, – п’янички співали, п’янички плакали, п’янички стояли біля ґрат і перемовлялися криком. Було навіть щось таке схоже на бійку, та оскільки всі камери були самітні, Террі не міг збагнути, як це відбувалося, якщо тільки двоє хлопців не молотять один одного крізь ґрати. Десь у дальньому кінці коридору якийсь тип, без упину й на повні легені, волав першу фразу з Івана 3:16: «Так бо Бог полюбив світ! Так бо Бог полюбив світ! [74] Переклад Івана Огієнка. Так бо Бог полюбив УВЕСЬ ЦЕЙ ЙОБАНИЙ СВІТ!» Смерділо сечею, лайном, дезінфекційним і тою вимоченою в соусі пастою, що давали на вечерю.