Олексій Волков - Виконавець

Здесь есть возможность читать онлайн «Олексій Волков - Виконавець» весь текст электронной книги совершенно бесплатно (целиком полную версию без сокращений). В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Город: Київ, Год выпуска: 2005, ISBN: 2005, Издательство: Джерела М, Жанр: Триллер, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Виконавець: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Виконавець»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

Перед вами роман, з якого почалося сходження на вершину Олексія Волкова. Дехто й досі вважає його найкращим у творчому доробку цього талановитого автора.
Ти живеш звичним життям, не знаючи, що поруч перехрещуються силові лінії незбагненного лихого поля, котре підхопить, стисне і закрутить так, що захрустять не лише кістки, але й сама душа. Таємничі події, незвичайні люди, чужа помста, зброєю якої тобі судилося стати. Трилер Олексія Волкова тримає у напрузі до останньої сторінки. Містика тут переплітається з реальністю, а парапсихологія — із захопливими пригодами, і читачеві лишається тільки зачаровано перегортати сторінки, сподіваючись, що кінець буде щасливим.

Виконавець — читать онлайн бесплатно полную книгу (весь текст) целиком

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Виконавець», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

— Зараза, десь усередині такий біль, як стаю! І хруснуло там щось, мабуть, падаючи, я викрутив ногу…

Губін пошкріб голову.

— І що будемо робити?

Я знову спробував підвестися і йти, але він бачив, що мисливець тепер з мене ніякий. Тимофій сплюнув та вилаявся.

— Ну, ти ще гірший від німця, — сказав він. — Вони хоч ніг не повикручували. Охотнічкі… Візьми тільки у тайгу — маєш пригоди на свою голову.

— Гаразд, — сказав я, — ваші також у лісі ноги ламають, знаємо.

— Як це? — не зрозумів Тимофій.

— Як, як — просто. Чув я про той випадок, коли ваш мисливець ногу поламав у лісі, — Васюха розповідав. Отож не сваріться даремно, з ким не буває…

— Не чув про таке, — знизав плечами Губін. — Напевно, було вже давно і неправда. А з Васюхи такий мисливець, як з мене Валерій Леонтьєв. То що робитимем, іти можеш?

— Можу, — сказав я, — але не так хутко, як хотілося б. Болить дуже. А скільки туди, кажете, ще з годину?

— Десь так.

— А там скільки часу займе?

— А там як пощастить, можна й за дві години впоратися. Це свіже токовище, вчора я на ньому не був.

— І годину назад, — довершив я розрахунок. — Чотири-п’ять годин… Давайте так, щоб не вийшло, ніби дарма ходили. Ви собі стріляйте свого глухаря, а я тих кілька годин тут пересиджу. Нога трохи відійде, та й підемо додому. Сьогодні тепло, витримаю. Розпалю вогнище, сухостою вистачає. Тільки не забудьте забрати мене на зворотному шляху.

— Ну, добре, — сказав Губін подумавши. — Чекай тут. А як же домовленість? Пропало?

— Не пропало, — відповів я. — Куплю вашого глухаря. Ну, звичайно, і вам доведеться ціну спустити, адже це вже лише м’ясо… Ну, я ж не винен, що так сталося!

Буркочучи собі під ніс, він притяг до мене кілька деревин сухостою, розпалив вогнище і зник у хащах. Усе. Я залишився сам. Я сидів на сухій патилязі, притулившись спиною до стовбура, і ще чекав. Схоже, Губін сприйняв увесь цей театр за чисту монету, але міг, припустімо, щось забути і повернутися. Часу вистачало з головою. Мені здавалося, щоб не заблукати, найкраще обійти Гачилівку і вийти на поле поблизу ферми. Там, знову ж таки полем, я повинен був легко потрапити на той край, де жив Мішка-шаман, адже стежки, якою я йшов через село чотирнадцять років тому, безперечно, вже не існувало. Обійти з іншого боку виглядало ближче, але я боявся заблудитися.

Минуло півгодини. Губін не повернувся. Я підвівся і, перевіривши за компасом зворотний напрямок, рушив назад. Мені швидко вдалося відшукати свою зламану гілку і місце, на яке вказував Тимофій. Наблизившись туди, я побачив суцільну стіну кущів. Напевно, сам чорт з дияволом не розібралися б. При згадці про нечисть мимоволі довелося озирнутися. Я чекав того моменту, коли все похолоне всередині й опуститься кудись глибоко. Нічого не сталося. Я й далі стояв сам на краю гущавини, переминаючись, і не знав, який шлях обрати. Вирішив ризикнути. З півгодини можна було і втратити на те, щоб розвідати ближчий напрямок. А що як пощастить? Не залазячи в саму гущавину, я намагався просуватися якнайближче до її краю, вглядаючись поміж кущів, але нічого, окрім хащів, не бачив. Орієнтуватися при цьому — не проблема. Там — усередині — не росли великі дерева, лише кущі та відносно молода поросль листяних порід. Праворуч весь час височіли ялини. Так я і повинен був вийти на поле і десь там уже розпочати пошуки. Знову довелося іти вгору. Здавалося, цій глухомані не буде кінця-краю.

І ось несподівано я помітив, що відхиляюся від великого лісу. Зауважив це аж тоді, коли вперся у глуху стіну молодого березняку та осичнику. Верхівки ялин тепер проглядали майже ззаду і досить далеко. Напевно, якимось чином вдалося потрапити у місце, де кущі ставали рідшими, і я заблукав, занурившись просто у Гачилівку. Розвернувшись, я зібрався йти назад, але помітив, що у цих заростях таки є щось схоже на стежину. Хоча власне стежини там не було — просто кущі трохи розріджувалися. І я ступив ще зо два кроки. А далі стояла суцільна стіна, в якій можна тільки видряпати очі. Озирнувшись, я зрозумів, що зможу повернутися тим самим шляхом, і почав продиратися далі. Можливо, це була звірина стежка. Цікаво тільки, які лісові мешканці її проклали? Чи є тут небезпечні? Навряд. Вовк тепер уже скрізь тікає від людини, навіть у тайзі. Хіба ведмідь? Чи є вони зараз у цій місцевості, я не знав, а розпитувати в тутешніх і так мав про що. В будь-якому разі, і цей звір, мабуть, злякався би пострілів з газового.

В роздумах про ведмедів я побачив зліва щось рівне. Аби продертися крізь хащі, довелося докласти неабияких зусиль. Це виявилися залишки якоїсь дерев’яної будівлі, напевно, хати. Вся деревина пообростала мохом, купи тримався тільки один кут заввишки до моїх грудей. Нічого цікавого я там не побачив. А далі кущі знову утворювали суцільну стіну. Пригадалися розповіді про колодязі. Пролізши назад, я посунув далі. Все-таки це була стежка. Я чітко побачив надламану гілку. Кінчик її ще не підсох, отже, зламали її не так давно. Хто міг це зробити? Звичайно, не лис і не вовк. Якась важка велика тварина — може, дик або лось… І я далі продирався їхнім шляхом. Будь-якій звірині притаманна така риса, як цікавість, особливо до слідів людської діяльності. Лис, припустімо, переходячи поле, завжди підійде до стовпчика заметеної снігом дороги або покинутих серед поля уламків техніки, щоб подивитися та обнюхати. В цьому мені не раз доводилося переконуватися, читаючи сліди на білій скатертині нічної пороші. Напевно, й у цих хащах лось або могли прокласти свій шлях поблизу покинутих будівель, що тепер уже були для них безпечними. І хвилин за десять блукання у цій гущавині я знову побачив рештки хати в зруб. Цього разу пощастило більше. Збереглися аж дві стіни вище мого зросту та фрагмент перекошеного даху. Тут росло менше кущів, зате бур’яни — аж до пояса. Пам’ятаючи про колодязі, я вирізав довгий патик і перевіряв ним дорогу перед собою. Ще кілька разів якесь відчуття змушувало мене оглядатися, але тут я і надалі залишався сам. За весь час лише одного разу мені довелося побачити пса зблизька вдень — там, біля Надлісного, серед кам’янистої дороги, поблизу перекошеної каплички. Щоправда, день тоді мало відрізнявся від ночі: низькі свинцеві хмари висіли просто над головою, а густа мряка утворювала такі сутінки…

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Виконавець»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Виконавець» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Виконавець»

Обсуждение, отзывы о книге «Виконавець» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x