Олександр Дан - ІНСОМВІТА. Психологічний трилер з елементами детективу

«Ну і пасажир трапився сьогодні, – розмірковував той, – дав тисячу євро, щоб дістатися в це зубожіле, Богом забуте гірське село».

Особливого бажання їхати сюди у таксиста не було і петляти гірськими серпантинами на слизькій зледенілій дорозі його не приваблювало зовсім. Утім він погодився. І не тільки через гонорар. Таксист бачив, як кілька його колег відмовили клієнтові, і йому стало по-людськи шкода цього самотнього, утомленого, легко одягненого чоловіка.

«Так, не по сезону», – відзначив про себе індус, поглядаючи на його одяг, коли пасажир підсів до нього поблизу залізничного вокзалу.

Справді, одягнений він був дивно для цієї пори року. Тоненьке кашемірове пальто, чорні, ретельно випрасувані штани й осінні черевики. На шиї – кілька разів закручений великий товстий темно-синій шарф. Волосся на голові скуйовджене, на обличчі триденна щетина. І ніякої валізи в руках, що дивно для людини, яка вийшла з будівлі вокзалу.

Дорога сюди була жахливо слизькою. Увечері випав мокрий сніг, а вночі мороз скріпив вологу на гладкому асфальті шосе, і до опівночі воно перетворилося на суцільне скло. Дорожні служби сюди ще не дісталися, і індус довго розмірковував, чи їхати, але пасажир авансом дав утричі більше, ніж насправді коштувала ця поїздка, навіть ураховуючи зворотний шлях.

Весь час пасажир мовчки спостерігав з вікна автівки за дорогою. Одразу було зрозуміло, що він не має наміру вести бесіду, і таксист, вставивши стару касету, увімкнув магнітофон. З динаміків полилася негучна, ритмічна мелодія під акомпанемент табли 3 3 Та́бла (хінді tablā; урду tablah; англ. tabla) – індійський ударний музичний інструмент. Невеликий парний барабан, основний ударний інструмент індійської класичної музики північноіндійської традиції хіндустані, який використовується для супроводу вокальної й інструментальної музики та танцю в стилі катхак. Поширений також у країнах індійського субконтиненту. . Індус з широкою білосніжною усмішкою на засмаглому обличчі подивився в дзеркало заднього виду на пасажира, але той, занурившись у власні роздуми, не звертав на нього жодної уваги, і далі похмуро спостерігаючи за деревами, укритими товстим шаром снігу, наче м'якою ковдрою, що вервечкою з'являлися у світлі фар і зникали в темряві зимової ночі.

За кілька кілометрів до села пасажир раптом попросив зупинити авто.

– Прошу вас, зупиніть тут, будь ласка, – вимовив він охриплим голосом, розглядаючи місцевість. – Так, так… саме тут. І чекайте мене.

Пасажир вийшов з автомобіля і впевнено попрямував просто в кучугури незайманого снігу. Ця місцевість, очевидно, була йому знайома, тому що з дороги не було видно далі кількох десятків метрів. Коли він упевнено ступив у глибокі снігові замети, індус здригнувся – холод він терпіти не міг.

Минуло вже майже двадцять хвилин, тому індус вирішив вийти подивитися, куди той подівся.

За п'ятдесят метрів від автівки пасажир мовчки стояв на краю урвища і, не рухаючись, засунувши руки в кишені пальта, удивлявся в далечінь.

Індус повернувся в тепле авто, голосно грюкнувши дверима. Він подивився на рівень пального на приладовій панелі і, невдоволено прицмокуючи, похитав головою.

Пасажир усе стояв нерухомо над річкою, прислухаючись до гучного потоку її темних вод.

«Трапляються ж у житті оригінали, – розмірковував таксист, зіщулившись від холоду, – на вулиці ніч, сніг, мороз, а цьому дивакові все байдуже. Про що можна думати на такому морозі?»

Темна фігура чоловіка, немов язичницький ідол, височіла над ущелиною. Він намагався зрозуміти, де з ним «це» відбулося вперше. Саме «де», а не «коли», оскільки точний час врізався в його пам'ять назавжди. Безпосередньо місце, де це сталося, він також запам'ятав і, сотні разів повертаючись подумки в той день, намагався зрозуміти, де це відбувалося насправді, позаяк розуміння місця, де все трапилося, не могло дати відповіді на запитання, в якому саме його житті це сталося вперше.

До відсутності відповіді на запитання «де» він уже давно звик. Сотні разів він намагався змоделювати ситуацію, ДЕ САМЕ все розпочалося, але тільки-но назрівала відповідь і ситуація прояснялася, усе так само швидко віддалялося і ставало ще незрозумілішим і заплутанішим. Він ніби по ледь помітних сходах підходив до бажаної відповіді, але раптом ці сходи ставали нескінченними й переходили в інші, спрямовані в абсолютно зворотному напрямку. Кожна наступна сходинка тільки все заплутувала, нитка губилася, і все починалося спочатку.