Олександр Дан - ІНСОМВІТА. Психологічний трилер з елементами детективу

«Невже це і є вирішення? Невже до відповіді лише один крок?» – питав він себе, удивляючись у темряву ущелини.

З сутемряви ночі в його пам'яті знову постала лекційна аудиторія університету, і почувся голос професора філософії:

– Що може вирішити цей останній крок назустріч Азраїлу 1 1 Азраїл ( араб . – А зра́їл ), або Ма́лаку ль-ма́ут ( араб . – ангел смерті) – архангел смерті в ісламі й іудаїзмі, який допомагає людям перейти до іншого світу. і вічному спокою? Загалом, життя – це спрямований рух від народження до смерті, уникнути якої не зможе ніхто. Думку про зведення рахунків з життям веде жага до якоїсь цілковитої істини, а також сумнів у можливості її досягти. Адже чим більше прагнеш чогось абсолютного, тим більше розумієш його недосяжність. Саме ці коливання між обома крайнощами й призводять до саморуйнації.

Професор витримав паузу, невидющими очима окинув аудиторію, узяв зі столу якусь книгу і, перегорнувши кілька сторінок, продовжив:

– Зигмунд Фрейд 2 2 Зи́гмунд Фрейд (нім. Sigmund Freud – Зигмунд Фройд , повне ім’я – Сигізмунд Шломо Фрейд , нім. Sigismund Schlomo Freud ; 6 травня 1856, Фрайберг, Австро-Угорщина (нині – Пршибор, Чехія) – 23 вересня 1939, Лондон) – австрійський психолог, психіатр та невролог, засновник психоаналітичної школи – терапевтичного напряму в психології. Він розвинув методику вільних асоціацій та тлумачення сновидінь, яку було покладено в основу психоаналізу, і сформулював концепцію структури психіки. , найвідоміший психолог і психіатр свого часу, навіть увів поняття «інстинкт смерті», інакше він не міг пояснити багато з того, що здатна вчинити з собою людина. Прагнення до саморуйнування, очевидно, закладене в нас від природи. Якщо все живе навколо щосили бореться за виживання, то окремі людські індивіди, навпаки, укладають незвичайну енергію в те, щоб повністю зіпсувати собі життя, а іноді й позбавити себе його.

Професор відклав книгу і, схрестивши руки на грудях, після невеликої паузи звернувся до першого ряду слухачів:

– А ось що штовхає окремого індивіда на шлях саморуйнування – спірне, до кінця не вивчене питання. Утім, як і сама людина, яка була впродовж кількох тисячоліть об'єктом особливого спостереження та вивчення, зрештою, навіть наприкінці двадцятого століття є чимось мало вивченим, таким, що важко дослідити й аналізувати.

Зненацька пролунав дзвінок, що сповістив про закінчення лекції, і в аудиторії почувся шепіт, але професор, підвищивши голос і мимохіть глянувши на годинник, монотонно і твердо продовжував:

«У парадигмі людської історії обставини, що призводили до суїциду, були настільки різними, наскільки різними були і самі люди, які вибрали цей шлях, або, точніше сказати, такий фінал свого життя. Це наводить на думку про те, що скільки людей – стільки й можливих рішень у класифікації обставин, які призводять до самогубства.

Але чи може такий крок змінити умови, що штовхнули людину до подібного фіналу? Чи може це змінити людей, що вплинули на самі обставини, які спричинили ухвалення людиною подібного рішення? Сумнівно, оскільки люди здебільшого майже не змінюються. Можуть через певні обставини видавати себе за інших або прикидатися кращими, ніж вони є насправді, тобто приховувати свою домінантну сутність, але з часом вона неодмінно вийде назовні, адже облуда має нетривалий характер.

Чи може цей крок саморуйнування змінити навколишній світ? Навряд чи, – професор знову зробив багатозначну паузу і подивився на аудиторію, – життя, шановні мої, триватиме, як і раніше, але людина, на жаль, стає вже не активним її учасником, а найімовірніше, пасивним спостерігачем».

Цю лекцію професора філософії Карлового університету в Празі, де він вивчав право, чоловік запам'ятав надовго і неодноразово замислювався над тим, шукаючи відповідь на своє запитання, коли розум підштовхував його до самогубства.

Але була одна обставина, яка зводила нанівець усю теорію причинно-наслідкового зв'язку суїциду.

Що як якась людина де-факто і є стороннім спостерігачем свого життя? Що як вона і без цього кроку спостерігає за собою звідкись ізсередини своєї підсвідомості, безсила що-небудь змінити, доповнити або змінитися самій? Що як це спостереження, незалежно від прагнення людини, дамокловим мечем висить над її розумом упродовж усього її свідомого життя? Що тоді змінить цей останній крок у небуття? І чи може він що-небудь змінити взагалі?

Неподалік, на узбіччі шосе, стояло таксі з увімкненим двигуном. За кермом сидів індус і під гучну музику з усмішкою на обличчі наспівував простеньку мелодію індійського фольклору.