Стівен Кінг - Мізері

Енні почала говорити, навіть не порівнявшись із чоловіком. Із її рота валили хмарки пари, наче бульбашки з коміксів, у яких забули прописати слова. Гість простягнув руку в тонкій елегантній рукавичці з чорної шкіри. Енні презирливо глянула на неї, а потім почала грозити пальцем, махаючи рукою просто перед обличчям чоловіка та випускаючи з рота порожні білі хмаринки. Вона щойно накинула на себе парку й припинила погрозливо жестикулювати тільки для того, щоби застібнути блискавку.

Гість опустив руку в кишеню плаща, дістав звідти папірець і якось винувато простягнув його Енні. Хоча Пол не мав ніякої можливості дізнатися, що там було написано, він одразу здогадався, який прикметник могла би дібрати для цього Енні. Кукурікнутий папірець.

Не вгаваючи, Вілкс повела чоловіка під’їзною доріжкою. Урешті вони зникли з поля зору Шелдона. Пол бачив їхні тіні, що вирізнялися на снігу, наче вирізані в білому папері силуети, але не більше. Він без жодного подиву збагнув, що вона так зробила навмисне. Якщо Пол не міг їх побачити, то в містера Скотопромисловця також не було шансів зазирнути у вікно гостьової кімнати й помітити Пола .

Тіні лежали на похилій кучугурі біля під’їзної доріжки протягом п’яти хвилин. Одного разу Пол почув голос Енні — то був злий, грубий окрик. Ці п’ять хвилин здалися Полу нескінченно довгими. У нього боліли плечі, і він не мав змоги поворухнутися, аби полегшити цей біль. Енні скувала йому руки, а ще якимось чином прив’язала їх до узголів’я ліжка.

Але найбільших неприємностей завдавала ганчірка. Від запаху полірувального воску в Пола розболілася голова, до горла підступила нудота. Він відчайдушно зосередився на тому, щоб не блювонути, бо кому ж хочеться піти на той світ із повним ротом ригачки. Енні продовжувала сперечатися з літнім муніципальним службовцем, який, певно, раз на тиждень відвідував місцеву цирульню, а взимку неодмінно надягав калоші поверх своїх чорних оксфордів [93] Оксфордські туфлі — класичні шкіряні черевики з перфорованим візерунком та лініями. .

Поки вони знову вийшли з-за рогу, чоло Пола вкрилося холодним, липким потом. Тепер папірець тримала Енні. Вона йшла слідом за містером Велике Ранчо та грозилася пальцем йому в спину, виштовхуючи з рота ті самі порожні бульбашки з коміксів. Містер Велике Ранчо не обертався, завбачливо надавши обличчю нейтрального виразу. І тільки по його губах, стиснутих у таку тонку лінію, що вона майже зникла з лиця, можна було прочитати якісь внутрішні емоції. Злість? Можливо. Зневага? Так. Скоріше, зневага.

«Ти думаєш, вона божевільна. Ти й твої дружки, з якими ти регулярно ріжешся в покер, ви, либонь, заправляєте цим бейсбольним стадіоном нижчої ліги під назвою Сайдвіндер. Ви, либонь, розіграли цей неприємний обов’язок під час партії в лоубол [94] Лоубол — різновид покеру, в якому виграє найслабша комбінація. , чи що. Бо ніхто не любить приносити погані звістки божевільним. Ой, містере Велике Ранчо! Якби ти усвідомлював усю глибину її божевілля, то не повертався би до неї спиною!»

Чоловік сів у «бель ер» і зачинив дверцята. Енні стояла біля машини та грозила пальцем у підняте скло, і Пол знову почув її приглушений голос:

— …гадаєш, ти такий розу-у-у-умний !

«Бель ер» почав потроху здавати назад під’їзною доріжкою. Містер Велике Ранчо демонстративно не зважав на Енні, яка скалила на нього зуби. Пролунав іще один окрик, цього разу гучніший:

— Гадаєш, ти така важниця [95] Важниця — поважна особа, важлива справа; також: підставка під віз під час змащування коліс. !

Несподівано вона копнула передній бампер автомобіля містера Велике Ранчо, копнула так сильно, що з-під колісних ніш полетіли кавалки злежаного снігу. Літній чоловік увесь цей час позирав через праве плече, обережно спрямовуючи машину геть від будинку Енні, але після удару озирнувся до неї, немов його вихопили з нейтральної зони, якої він так ретельно тримався протягом усього візиту.

— Ось що я тобі скажу, паскуднику! МАЛЕНЬКІ СОБАЧКИ ЗАПРОСТО ХОДЯТЬ ПІД ВАЖНИЦЕЮ В ТУАЛЕТ! Як тобі таке, га?

Проте містер Велике Ранчо не збирався ділитися враженнями від почутого — на його обличчя знову опустився байдужий вираз, наче забороло на лицарських обладунках. «Бель ер» зник із поля зору Шелдона.

Енні ще трохи постояла на під’їзній доріжці, уперши кулаки в боки, і згодом попрямувала назад до будинку. Пол почув, як двері на кухню відчинилися, а потім із грюканням захряснулися.