Тесс Ґеррітсен - Клуб «Мефісто»

Почулися голоси та кроки, до будинку ввійшли криміналісти. Джейн негайно випросталася, щоб зустріти їх із подобою звичної для неї самовпевненості. Усім відома незламна детектив Ріццолі.

– Привіт, народе, – сказала вона, коли до кухні обережно ступили Фрост та двоє криміналістів. – У нас тут весело.

– Господи Ісусе, – пробелькотів один з криміналістів. – А де решта жертви?

– У кількох кімнатах. Гадаю, вам краще почати з…

Вона замовкла, різко напружилася.

Дзвонив телефон на кухонному столі.

Фрост стояв найближче.

– Що скажеш? – запитав він, дивлячись на Ріццолі.

– Відповідай.

Її напарник боязко взяв слухавку затягнутою в рукавичку рукою.

– Алло? Алло? – І знову поклав. – Дали відбій.

– Як визначився номер?

Фрост натиснув кнопку історії дзвінків.

– Бостонський.

Джейн узяла свій мобільний, подивилася на дисплей.

– Я спробую перетелефонувати, – сказала вона, набираючи номер. Послухала сигнали. – Не відповідає.

– Я перевірю, чи з нього телефонували сюди раніше, – сказав Фрост. Проглянув історію, кожен вхідний та вихідний дзвінок. – Так, ось дзвінок на 911. Десять хвилин на першу.

– Наш убивця проголосив про завершення роботи.

– Є ще дзвінок, перед цим. Кембриджський номер. – Він підвів очі. – П’ять хвилин на першу.

– То наш убивця телефонував звідси двічі ?

– Якщо це був убивця.

Джейн пильно подивилася на телефон.

– Нумо, поміркуємо. Він стоїть тут, у кухні. Щойно вбив її й розчленував. Відрубав кисть, руку. Виклав голову тут, на підлозі. Для чого комусь телефонувати? Він хоче похвалитися? І кому тоді зателефонує?

– То перевірте, – запропонувала Мора.

Джейн знову взяла свій мобільний, цього разу набрала номер у Кембриджі.

– Дзвонить. Гаразд, це автовідповідач… – Вона замовкла й раптом різко глянула на докторку Айлс. – Ви не повірите, чий це номер.

– Чий?

Вона дала відбій і знову набрала номер. Передала телефон Морі.

Судмедекспертка почула чотири сигнали. Тоді ввімкнувся запис на автовідповідачі. Голос одразу ж здався бентежно знайомим.

«Ви зателефонували до докторки Джойс П. О’Доннел. Я хочу вас вислухати, тож залиште повідомлення, будь ласка, і я вам перетелефоную».

Мора натиснула кнопку й так само ошелешено подивилася на Джейн.

– Для чого вбивці телефонувати Джойс О’Доннел?

– Жартуєте? – перепитав Фрост. – Це її номер?

– А хто це? – запитав один із криміналістів.

Ріццолі глянула на нього.

– Джойс О’Доннел – упириця, – мовила вона.

Це було не те місце, де Джейн воліла б опинитися різдвяного ранку.

Вони з Фростом сиділи в її «субару», припаркованому на Браттл-стріт, і дивилися на велику білу резиденцію в колоніальному стилі. Коли Джейн була тут востаннє, стояло літо й садок перед будинком був бездоганно доглянутий. Дивлячись на нього тепер, у зовсім інший сезон, вона знову була вражена тим, з яким смаком підібрані деталі, від сизого оздоблення до красивого різдвяного вінка на дверях. Ковані ворота були прикрашені сосновими гілками з червоною стрічкою, а у вікно першого поверху було видно ялинку з мерехтливими прикрасами. Дивно. Навіть упирі святкують Різдво.

– Якщо ти не хочеш, – сказав Фрост, – з нею можу поговорити я.

– Думаєш, я не впораюся?

– Думаю, тобі буде важко.

– Важко буде не вчепитись їй у горлянку.

– Бачиш? Я саме про це. Твоє ставлення до цієї жінки тільки заважатиме. Ти вже мала з нею справу, і це на все впливає. Ти не можеш зберігати нейтралітет.

– Ніхто не зміг би, знаючи, хто вона така й чим займається.

– Ріццолі, вона робить те, за що їй платять.

– Шльондри теж так роблять.

«Тільки от шльондри нікого не кривдять», – подумала Джейн, дивлячись на будинок Джойс О’Доннел. Будинок, за який було заплачено кров’ю жертв убивств. Шльондри не входять до зали суду, пританцьовуючи, у стильному костюмі від «Сент-Джон» і не дають свідчень на користь м’ясників.

– Я просто кажу – намагайся зберігати спокій, гаразд? – сказав Фрост. – Ми не мусимо її любити. Але не можемо собі дозволити її бісити.

– Думаєш, я збираюся?

– А ти глянь на себе. Уже випустила пазурі.

– Це суто самооборона. – Джейн штовхнула дверцята машини. – Бо я знаю, що це стерво спробує встромити в мене свої.

Вона вийшла з автомобіля, вгрузла в сніг до литок, але майже не відчула, як крізь шкарпетки просочується холод: найгіршим було не фізичне тремтіння. Детектив зосередилася на будинку, на майбутній зустрічі з жінкою, яка надто добре знала її потайні страхи. І знала, як ці страхи використати.