Рут Веа - У лісі-лісі темному

— Художня література, — відповіла, трохи повагавшись. Насправді мала уточнити: детективна література. Але як сказати про це людям? Миттю завалюватимуть сюжетами про вбивства.

— Справді? Псевдонім?

Ввічливий спосіб запитати: «Я чув про Вас?». Здебільше люди не такі тактовні.

— Л. Н. Шоу, «Н» нічого не означає. У мене не подвійне ім’я. Я його додала, бо Л. Шоу звучить якось дивно, а Л. Н. Шоу ніби простіше, якщо розумієш, про що я. Отже, ти пишеш п’єси.

— Так. Відверто кажучи, я навіть трохи заздрю письменникам. Ви маєте контроль над усім. Жодних тобі акторів, які нищать найкращі рядки, — він усміхнувся. Неприродно ідеальні зуби. Може, покрив їх порцеляною?

— Але працювати з людьми, мабуть, цікаво? Спільна справа, відповідальність. Вистава — це ж добрячий шмат роботи.

— Мабуть, так. Доводиться ділити славу, але принаймні коли обливають брудом, дістається усім.

Я хотіла ще щось додати, проте Мелані дзенькнула у вітальні — розмову завершено. Том обернувся на звук, нахил його голови та вираз обличчя одразу підказали, де я його бачила.

Оте фото. Фото профілю Клер із Фейсбуку. Це був він. Отже, людина на її фото зовсім не її партнер.

Я все ще блукала у своїх думках, коли до нас підійшла всміхаючись Мелані.

— Хух, нарешті додзвонилася до Білла. На домашньому фронті все гаразд. Перепрошую, я була занурена у свої переживання. Ніколи не залишала їх самих на ніч, тому якось моторошно. Не те, щоб я не довіряла Біллу, впевнена, все буде добре. Досить мені бідкатися. Ти Нора, еге ж бо?

— Ходіть до вітальні! — гукнула Фло з кухні. — Зараз буде чай!

Слухняно простуючи до неї, я не зводила очей з Тома та Мелані: цікаво, як вони відреагують на велику скляну кімнату.

— Краєвид за вікном — це щось, — нарешті прокоментував Том.

— Ага, — я витріщилася на ліс. Він стояв темною стіною, здавалося, тіні на крок наблизилися до будинку, викресливши небо. — Таке враження, що ти експонат, правда ж? Думаю, це через відсутність штор.

— Так наче твоя спідниця задерлася вище трусів, — раптом промовила Мелані і засміялася.

— А мені подобається, — додав Том. — Таке враження, що ти на сцені.

— А ми глядачі? — поцікавилася Мелані. — Щось нуднувата постановка. Актори, немов дерев’яні, — вона вказала на дерева, щоб точно переконатися, що ми її розуміємо. — Ну дерева, ліс…

— Та зрозуміли, — обірвала її Ніна. — Але я думаю, Тім не це мав на увазі.

— Том, — дещо зверхньо зауважив хлопець. — Але ні, я думав про це інакше. Ми актори, — він повернувся до скляної стіни. — А глядачі… глядачі там.

Сама не знаю чому, проте від його слів у мене мурашки пробігли по спині. Можливо, це через стовбури дерев за вікном, а може, винна затяжна прохолода, яка потрапила до будинку з приходом Тома та Мелані. Хоч би як там було, коли я залишала Лондон, у повітрі ще відчувалась осінь, але що далі на північ, виникало відчуття, що минулої ночі сюди увірвалася зима. І це не через височезні сосни, котрі ховали у своїх гілках світло, і не через холодне морозяне повітря. Ніч потроху стелилася над землею, а будинок дедалі більше скидався на скляну клітку, яка світить і губиться в сутінках, як ліхтарик у темряві. У моїй уяві кружляли тисячі метеликів, які пурхали навколо й тремтіли від холоду — вони сліпо летіли на його сяйво, розбиваючись об холод непривітного скла.

— Я замерзла, — сказала, щоб змінити тему.

— І я, — Ніна потерла руки. — Ми можемо запалити цю штуковину? Працює на газу?

Мелані стала навколішки біля пічки:

— На дрова, — вона щосили смикала за ручку, поки дверцята самі не відчинилися. — У мене вдома схожа. Фло! — вона намагалася докричатися на кухню. — Ми можемо запалити пічку?

— Угу, — почувся крик Фло. — Подивіться сухе паливо в горщику біля коминка. Якщо не впораєтеся, підійду за мить.

Том і собі підійшов до коминка і взявся зазирати до мінімалістичних горщиків. Потім його погляд заціпенів через ту-таки картинку, що й мене раніше змусила припинити свої пошуки.

— Господи! — це був дробовик, підвішений за дерев’яний ствол, саме на рівні Томових очей. — Вони тут що — не читали Чехова?

— Чехова? — запитав голос із коридору. Фло зайшла до кімнати з тацею. — Росіянин? Не хвилюйтеся, він заряджений сліпими набоями. [1] Сліпий набій — патрон, який не містить кулі. Призначений для створення звукового та світлового ефекту стрільби. (Тут і далі примітки редактора.) Тітка тримає дробовик, щоб лякати зайців. Вони їдять цибулю та копирсаються в городі, а вона по них цілиться з вікон.