Рут Веа - У лісі-лісі темному

— Стаціонарний телефон ось там, — Фло вказала на старенький телефон, що губився серед сучасного антуражу. — З мобільним зв’язком тут проблеми, тому користуйтеся скільки завгодно…

Проте мою увагу привернув не телефон. Над захололим коминком виблискувало щось унікальніше — дерев’яні підпори тримали рушницю. Здавалося, вони перенесли її сюди із заміського пабу. Цікаво, вона справжня?

Намагалася відірвати від неї погляд, зрозумівши, що Фло й досі вела своє.

— …а нагорі спальні, — закінчила вона фразу. — Допомогти з валізами?

— Та ні, все гаразд, — заперечила я.

— Ну якщо твоя ласка, — тієї ж миті кинула Ніна.

Фло дещо здивувалася, але легко підхопила величезну Нінину валізу й потягла холодними скляними сходами.

— Як я вже казала, — Фло важко дихала. — Тут чотири спальні. Я з Клер, ви — в наступній, Том, звісно, окремо.

— Звісно, — без жодної емоції запевнив Нінин голос.

— Ну і лишається для Мел — Мелані як виняток. У неї малюк, лише шість місяців. Думаю, якщо брати до уваги нас усіх, то вона якраз і заслуговує на окрему спальню!

— Що? Вона ж не збирається його сюди везти? — на Ніниному обличчі відбилася паніка.

Фло гучно засміялася, потім прикрила рот рукою, намагаючись приборкати веселощі.

— Звісно ж, ні! Я думаю лишень, що вона потребує сну чи не найбільше з-поміж нас.

— Тоді гаразд, — Ніна зазирнула до однієї з кімнат. — Котра із них наша?

— Дві крайні — найбільші. Якщо хочете, ви з Лі можете заселися до тієї, що праворуч. Там два окремих односпальних ліжка. В іншій — одне двоспальне, проте я не проти пообійматися трохи з Клер.

Вона зупинилася наприкінці сходів. Важко дихаючи, вказала на білі двері праворуч.

— Вам сюди.

У кімнаті стояло два охайних білих ліжка й невеличкий туалетний столик. Наче у безіменному готельному номері. Навпроти ліжок — моторошна скляна стіна, що височіла з північного боку над сосновим лісом. Сповнювало дивне відчуття. Біля будинку красу псувала багнюка, а тут усе на вигляд інакше. Але замість легкості, атмосфера пригнічувала — природна темно-зелена стіна швидко темніла на тлі призахідного сонця.

По кутках висіли щільні кремові штори, насилу себе стримала, щоб не заховати цю величезну глибу скла.

Позаду Фло випустила з рук Нінину валізу, й та загуркотіла по підлозі. Я обернулася — вона усміхалася, широка усмішка на мить перетворила її на таку ж красуню, як і Клер.

— Іще щось?

— Так, — мовила Ніна. — Нічого, якщо я тут куритиму?

Обличчя Фло спохмурніло.

— Не думаю, що тітці це сподобається. Але у нас тут є балкон. — Фло боролася зі скляними дверима, а коли нарешті відчинила, додала: — Можете курити тут, якщо бажаєте.

— Супер, — відповіла Ніна. — Дякую.

Фло пововтузилася з дверима і зрештою таки зачинила їх. Випростала плечі, витерла об спідницю пилюку:

— От і добре, розбирайтеся з валізами. До зустрічі внизу, угушки?

— Угушки, — завзято рубанула Ніна. Я намагалася пом’якшити її різкість простим «дякую», проте не вдалося. Воно прозвучало дивно і навіть дещо агресивно.

— Тоді домовилися, — відповіла непевно Фло, підійшла до дверей і зникла.

— Ніно… — моє звертання звучало як попередження, поки вона наближалася до стіни, щоб роздивитися ліс.

— Що? — поцікавилася подруга, думаючи про своє. Потім додала:

— Відповідно до розселення Фло й ізоляції Y-хромосом від нас, жіночок, — Том — точно чоловік.

От і як тут стриматися?.. У тому й уся Ніна, їй пробачаєш те, що ніколи б не дозволив іншим.

— Гадаю, він гей. Що скажеш? Як інакше можна пояснити його присутність на вечірці?

— Не згодна з тобою, гомосексуальність не змінює статі. Я вважаю, ні, чекай, — вона уважно оглянула себе. — Ні, ну ми чудові. Усе на місці.

— Та я не про те, і ти це знаєш, — я підсунула валізу ближче до ліжка, згадавши про косметичку, почала відкривати її обережніше. — Дівич-вечірки — це, власне, нагода оцінити та помилуватися чоловіками. Це й об’єднує жінок та геїв.

— Господи, і ти туди ж. Чудове виправдання, раніше ти про це мовчала. У відповідь на наступне моє запрошення на дівич-вечірку, напиши, будь ласка, всім: «Перепрошую, Ніна не зможе прийти, оскільки вона не надто високо оцінює чоловіків та їхні принади».

— Заради Бога, я ж не кажу про цілковите захоплення.

— Усе гаразд, — вона повернулася до вікна, вдивляючись у ліс. Стовбури дерев стирчали чорними ломаками в зелені сутінок. Її голос прозвучав надламано: — Я вже звикла до свого виключення з гетеронормативного суспільства.