Рут Веа - У лісі-лісі темному

— Точно! — щиро кивнула Фло. Після моїх нещодавніх промахів мені видавалося доцільним вдати, що я в курсі. Почала кивати разом із Фло, можливо, навіть занадто завзято, аж волосся сповзло наперед. Ніна позіхнула, підвелася і мовчки вийшла з кімнати.

— Ми живемо в Кемдені… Що ще? У нас є пес на ім’я Спартак, якщо коротко, то Спаркі. Це лабрадор. Два роки. Такий няшка, проте не найкраще надбання для двох трудоголіків, які ще й чимало подорожують. На щастя, маємо чудового помічника, він його вигулює. Я вегетаріанець. Що додати? Боже милостивий, якась кара. Дві хвилини, а мені вже нічого розповісти про себе. О, у мене є татуювання на лопатці — серце. На цьому все. Норо, а що скажеш ти?

З якоїсь невідомої причини я відчула, що червонію. Пальці ослабли, чай хлюпнув на коліно. Почала витирати його кутиком хустинки. Підвела очі — Ніна знову прокралася до кімнати. В одній руці тримала кисет, другою робила самокрутку й пильно роздивлялася мене темними очима.

Я змусила себе заговорити.

— Та що там розповідати… Я знаю Клер ще зі школи, як і Ніна. Ми…

Ми за десять років не перемовилися одна з одною ані словом.

Я не знаю, чому сюди приїхала.

Я не знаю, чому сюди приїхала!

Болісно ковтнула згірклу слину.

— Ми трохи загубилися, — обличчя пекло вогнем, тепло від пічки вже відчувалося. Я взялася заправляти за вуха волосся, проте забула, що його підстригли. Пальці ледве торкалися до коротких пасом, шкіра стала вологою. — Я письменниця, закінчила Університетський коледж Лондона. Після навчання працювала в журналі, проте нічого путнього з того не вийшло. То, власне, моя вина, витрачала майже весь час на написання книги, замість того, щоб збирати матеріал та налагоджувати зв’язки. Хоч би як там було, у двадцять два я продала свою першу книжку, і відтоді це стало моїм основним родом зайнятості.

— І ти утримуєш себе лише книжками? — Том здивовано звів брови. — Поважаю.

— Не зовсім. Я підробляю вчителюванням, роблю редакційні звіти й таке інше. І мені пощастило, — пощастило? Кортіло прикусити собі язика. — Гаразд, може не пощастило, не зовсім правильне слово. Мій дід помер, коли я була ще підлітком, тому мала трохи грошенят, щоби придбати невеличку квартирку в районі Гекні. Вона геть крихітна, лише кімната для мене та ноутбука, проте не треба платити за оренду.

— Гадаю, це чудово, що ви й досі підтримуєте стосунки, — зауважив Том. — Я маю на увазі Клер та Ніну. Не думаю, що зміг би так дружити з кимось зі школи. Нічого спільного з більшістю шкільних приятелів. Це не найщасливіші роки мого життя, — він уважно поглянув на мене, я знову почервоніла. Почала смикати за волосся, потім опустила руку. Це моя уява, чи щось зловісне криється в тому погляді? Йому про щось відомо? Якусь мить я намагалася знайти відповідь, проте відшукати щось іще, окрім брехні, не змогла. Поки я вагалася, тиша ставала дедалі болючішою. Жалюгідність ситуації муляла мені очі чимраз нестерпніше. Якого дідька я тут? Десять років. Десять років.

— Упевнена, всім було непереливки в школі, — зрештою сказала Ніна, розриваючи тишу. — Принаймні мені точно.

Я подивилася на Ніну з вдячністю, вона підморгнула у відповідь.

— У чому ж тоді таємниця? — запитав Том. — Такої затяжної дружби. Як ви зуміли зберегти її впродовж усіх цих років?

Я знову зиркнула на нього, проте цього разу в'їдливо. Він щось знає? От дідько, чому він присікався до цього? І що ж йому на це відповісти, щоб не виглядати цілковитою дурепою.

— Я не знаю, — відповіла зрештою, намагаючись бути привітною, проте усмішка була нещирою. Могла лишень молитися, щоби вираз обличчя був природним. — Гадаю, везіння.

— А половинка? — поцікавилася Мелані.

— Ні. Сама-самісінька. Навіть лабрадора нема, — моя відповідь мала би їх розсмішити, так і трапилося. Тоненький, тьмяний смішок із нотками жалю. — Фло, — озвалася миттю я, намагаючись відвести світло прожектора від своєї персони.

Фло одразу заусміхалася.

— Отже, я познайомилася з Клер в універі. Разом вивчали образотворче мистецтво, крім того, жили в одному гуртожитку. Пригадую, як зайшла до студентської кімнати відпочинку, а там вона, сидить перед тими, хто з Іст-Енду, жує волосся, ви ж знаєте, як кумедно вона накручує пасмо навколо пальця, а потім його гризе. Так мило.

Я намагалася пригадати. Хіба Клер колись так робила? Це здавалося бридким. Якась нечітка картинка вимальовувалася в голові — Клер сидить у кафе біля школи й накручує косу на палець. Може, вона так і робила.