Рэй Брэдбери - Трилогія смерті

— Тримайте себе в руках, на вас ще й не таке чекає. Вона просила вас зачати з нею дитину?

— Не так буквально.

— Слова зайві, коли йдеться про мертвонароджених байстрюків. Вона виплодила монстрів по всьому Лос-Анджелесу і прилеглих територіях, вошивому Голлівудському бульварі та глухому куті Мейна. Спаліть дотла її постіль, розвійте прах і покличте священика.

— Якого священика, звідкіля?

— Я вас познайомлю. А зараз… — вона замовкла, навідріз відмовляючись озвучувати ім’я. — Наша подруга постійно кудись дівається. Одна з її хитростей — довести чоловіків до такого стану, аби ті місця собі не знаходили. Години, проведеної з нею, буде доста, щоб упевнитися в цьому. Ви й оком не змигнете, як вони влаштовують вуличний бешкет. Чули про гру «Дядько Віґґілі»? [102] «Дядько Віґґілі» — настільна гра, створена на основі серії книжок американського письменника Говарда Роджера Ґаріса. Суть гри полягає у тому, що кожен з учасників рухається накресленим шляхом від бунгало Дядька Віґґілі до будинку Доктора Поссума. Перемагає той, хто раніше добереться до місця призначення. Гра має різні версії. Там дядько Віґґілі каже стрибати на десять кроків назад, прямуючи до Курника, — і все, каюк!

— Але ж вона потребує моєї підтримки.

— Не баламутьте собі голову. Її обідом не годуй, а дай напакостити. Благословенні негідники, які втішаються мерзенством. Вона зробить із ваших кісток справжнісіньке місиво. Була б тут, я б перехрестила її своїм кріслом. Боже милостивий, та через таких, як вона, Рим упав. А, собача кров, — продовжила. — Дайте-но ще раз погляну на вашу долоню.

Здоровенне крісло заскрипіло. Стіна плоті рухнула на обох нас, ніби віщуючи небезпеку.

— Ви збираєтеся забрати те, що наговорили, коли розглядали долоню?

— Ні, я кажу лише те, що бачу на розпластаній долоні. У вас буде інше життя, що розпочнеться відразу ж після цього. Мерщій пошматуйте газету. Спаліть весільні запрошення. Пакуйте речі й котіться звідси світ за очі. Скажіть, щоби вона сконала. Тільки не тет-а-тет, а телефоном, з іншого кінця країни. А зараз вибирайтеся!

— Куди мені далі пуститися?

— Простіть мені, заради Бога, — вона заплющила очі й прошепотіла: — Перевірте весільне запрошення.

Я підняв запрошення і прикипів до нього поглядом.

— Шеймус Брайян Джозеф Реттіґан, духівник собору святої Вібіани…

— Ідіть і скажіть йому, що його сестра в пеклі, й лихо її подвійне, хай вишле святої води. А тепер змотуйте вудочки! У мене роботи хоч греблю гати.

— Які ж справи?

— Блювати треба, — видала вона.

Я затиснув картку з ім’ям отця Шеймуса Брайяна Джозефа Реттіґана у долонях, відступив назад і наткнувся на Крамлі.

— Хто ви? — запитала Каліфія, врешті-решт помітивши того, хто ховався у моїй тіні.

— Гадав, що вам відомо, — мовив Крамлі.

Ми вийшли звідти, зачинивши за собою двері. Весь будинок затремтів під ваготою її тіла.

— Попередьте її, — кинула вслід Каліфія, — аби більше сюди й не ступала.

Я поглянув на Крамлі.

— Вона і словом не обмовилася про твоє майбутнє!

— Дякувати Богу, — сказав Крамлі, — за Його невеличке благословення.

Спустившись стрімчастими бетонними приступками, ми сунули до автівки. У мерхлому сяйві блідолицого місяця Крамлі окинув оком моє обличчя.

— Що за мармиза охижілої псини?

— Хвилю тому я прилучився до церкви!

— Залазь мерщій, заради Бога!

Я забрався в машину та скоцюбився від лихоманки.

— Куди далі прямуємо?

— До собору Святої Вібіани.

— Вмерти і не встати!

Крамлі завів автівку.

— Ні! — вирвалося з мого горла. — Ще одну таку здибанку я аж ніяк не витерплю. Завертай додому, Джеймсе, — душ, три пивця і в постіль. Констанс спіймаємо, коли почне розвиднюватися.

Ми проминули Каллагана й Ортегу, рухаючись розважливо, без жодного поспіху. Схоже на те, що Крамлі був майже потішеним.

До того, як прийняти душ, перехилити пиво і закимарити, я приліпив на стіну сім чи то вісім перших шпальт газет, прямісінько над узголів’ям свого ложа, хай буде про всяк випадок, раптом виб'юся зі сну посеред ночі з надією докопатися до істини.

Усі до одного імена, зображення, заголовки, надруковані великим та дрібним шрифтами, прибережені зі загадкових і не зовсім містичних міркувань.

— Сон сивої кобили в літню ніч! — чмихнув із-за спини Крамлі. — Ти й далі наміряєшся порпатися серед гиблих новин, що змиршавіли відразу ж після друку?