Рэй Брэдбери - Трилогія смерті

— Якщо це тримало вкупці будинок, то стояти йому зосталося небагато, — виснував Крамлі.

Я загупав у двері усіма суглобами п’ястука. У відповідь почув шум. Здавалося, що всередині хтось пересуває паркетом рухомий масивний сховок. Щось важкеньке пнули по інший бік дверей.

Я знову підняв руку, одначе високий голос, схожий на цвіркотіння горобця, зупинив мене:

— Котіться звідси!

— Я всього-на-всього хотів…

— Забирайтеся геть!

— П’ять хвилин, — благально протягнув я, — чотири, дві, одну, заради Бога. Без вашої помочі мені не обійтися.

— Ні, — різонув вуха голос, — а я без вашої обійдуся.

Мої думки закрутились у шаленому темпі, наче «Ролодекс». [98] Ролодекс — обертовий каталог із картками, який використовувався для зберігання бізнес-інформації. Я знову вчув недавній голос мумії. І луною повторював за нею.

— Ви коли-небудь мізкували над тим, звідкіля походить назва Каліфорнії? — видав я.

Запала тиша. Високий голос ураз перемінився, набравши тональності шепоту.

— От дідько!

Затим озвалися три замки, один за одним.

Жоден не знає того про Каліфорнію. Аніхто.

Двері прочинилися на кілька дюймів.

— Гаразд, давайте, — погодився голос. І велика пухка рука, що нагадувала морську зірку, висунулася назовні. — Кладіть сюди!

Я вклав свою руку в її.

— Не так!

Я розвернув правицю долонею догори. Її рука схопила мою.

— Спокійно!

Й рука помасажувала мою, великий палець ковзнув лініями моєї долоні.

— Цього просто не може бути… — прошептала вона.

Її рухи сповільнилися, коли дібралася до подушечок під моїми пальцями.

— Таки воно! — зітхнула.

По хвилі додала:

— Пам’ятаєте своє народження!

— Як ви довідалися?

— Ви, найімовірніше, — сьомий син сьомого сина!

— Зовсім ні, — заперечив я. — Єдина дитина в сім’ї, жодних тобі братів.

— Боже мій! — її рука підстрибнула у моїй. — Ви житимете вічно!

— Але ж це нікому не вдається…

— Вам вдасться. Ясна річ, то аж ніяк не стосується вашого тіла. Усе пов’язано з діяльністю. До речі, чим ви займаєтеся?

— Гадав, що моє життя відкривається для вас до дрібниць, коли вдивляєтесь у долоні…

— Ісусе Христе! Актор? Хоча ні. Позашлюбний син Шекспіра.

— У нього не було синів.

— Тоді Мелвілла. [99] Герман Мелвілл (1819–1891) — американський письменник, один з найяскравіших представників доби романтизму, твори якого набули популярності лише після смерті; найвідомішим серед них залишається роман «Мобі Дік». Виплодок Германа Мелвілла.

— Було б непогано.

— Так і є.

Я вловив скрипіння коліс, що стугоніли під чималим вантажем, від’їжджаючи від дверей. І тут портал поволі прочинився. Перед нами постала огрядна, зодягнена у завелику для неї темно-червону оксамитову мантію жінка, яка поступово віддалялася все далі й далі, сновигаючи у металевому троні на колесах з одного кінця кімнати в інший, катаючись паркетною долівкою.

Збавила темп вона побіля столу, на якому вилискували не одна, як бувало, а відразу чотири кришталеві кулі, осяяні зеленкувато-бурштиновою лампою від Тіффані. [100] Лампи від Тіффані — відомий бренд ламп з абажуром, які створювали Льюїс Тіффані та його студія. Перші роботи виконані у 1895 році й одразу ж підкорили ринок вишуканим естетизмом. Важливо те, що кожну лампу виробляють вручну і вважають унікальним витвором. Королева Каліфія, астрологиня, хіромантка, френологістка, знавець минувшини і прийдешнього, ув’язла у здоровецькій плоті, що скидалася на насип вагою в три сотні фунтів, і просвічувала наші тіла, наче пулюївське випромінювання. І тут з тіні виринув громіздкий сталевий сейф.

— Я не вчеплюся у вас зубами!

Я підступив ближче. Крамлі рушив назирцем.

— Тільки залиште двері прочиненими, — докинула вона.

Надворі здійнявся крик павича, все ж я насмілився простягти іншу руку. Королева Каліфія раптом відсахнулася, наче обпечена.

— Ви знаєте романіста Ґріна? — глибоко дихаючи, мовила вона. — Ґрема Ґріна? [101] Ґрем Ґрін (1904–1991) — англійський письменник, уславлений романами шпигунської тематики та дорожніми щоденниками із захопливими сюжетами. У роки Другої світової війни співпрацював із британською розвідкою.

Я згідливо кивнув.

— Він написав про духівника, який утратив віру. Проте згодом той самий священик засвідчив диво, до котрого сам спричинився. Воскресіння віри викликало неабияке сум’яття, ледь не звело його в могилу.