Франк Тільє - Пазл

Ось така моторошна і дивна справа. Чи свідомо підозрюваний заперечує очевидне? Чи міг його настільки охопити шок, що він утратив пам’ять? Чи ж він говорить щиро, а до вбивства його підштовхнув психічний розлад? Розслідування обіцяє бути непростим.

Що насправді сталося тієї злощасної ночі проти 22 грудня? Поки зарано говорити. Але з огляду на предмети, виявлені серед особистих речей туристів (мапи, компаси, головоломки), здається, що всі вони брали участь у полюванні на скарби чи у квесті в реальних умовах, можливо, схожому на знамениту «Срібну зірку», надзвичайно складні елементи якої доступні в інтернеті, і жодній спільноті «мисливців» досі не вдалося розгадати їх до кінця.

Власні пошуки привели цих дев’ятьох людей у гори, і вони скористалися притулком, щоб переночувати. Саме тоді й сталася ця незбагненна трагедія. На даний момент це лише припущення, розслідування походження цього загадкового полювання на скарби саме триває.

Після затримання підозрюваного помістили до в’язниці у Бонвілі, поки триває пошук нових даних, що проллють більше світла на цю моторошну подію.

Ілан Дедіссе чекав на Хлою на ґанку, закутавшись у товстий кардиган з білої вовни. Йому здавалось, що він не впізнає свою колишню дівчину. З білявки з довгим волоссям вона перетворилась на коротко стрижену брюнетку. Нова машина, новий образ, що робив її більш зрілою і такою інакшою. Справжня жінка, вродлива й активна, що крокує в ногу з часом. Одягнена у шкіряний плащ, вона, як завжди, пересувалась перебіжками. Вона наче тікала від часу чи навпаки — намагалася його наздогнати.

Вони привітались, поцілувавшись у щоку.

— Тебе не впізнати. Навіть очі…— Блакитні лінзи. Це дуже модно.

Вона зміряла його поглядом.

— Знаю,— випередив її чоловік, знизавши плечима.— У мене теж багато чого змінилось, і зовсім не в хорошому сенсі. Але навіть із кількома зайвими кілограмами я досі той самий Ілан, якого ти знала.

— Вага — це пусте. Але у тебе дуже бліда шкіра. Ти хворий? Якби я знала…

— Напевно, це тому, що в мене зараз немає опалення і я трохи виснажений. Я працював уночі.

Він відійшов, щоб впустити її в дім.

— Бойлер здох, у будинку холодно, як у морзі. Але ти заходь. Я приготую смачну гарячу каву.

Ілан дивився, як вона прямує до вітальні. Стіни прикрашали пейзажі, але це були радше сумні сцени: зображення вмираючої природи, на яких дерева втрачають листя, а кольори тяжіють до темно-помаранчевих відтінків. Відколи Хлоя востаннє сюди заходила, Ілан нічого не чіпав, навіть численні фотографії батьків, розвішані практично скрізь. На світлинах, де він позує в товаристві батька та матері, Ілан був значно молодшим. Хлоя познайомилась із ним за рік до їхнього трагічного зникнення, але їй так і не довелось з ними зустрітися.

— Додаси мені трохи молока? — попросила вона.— Я більше не п’ю чорну каву.

— Яка причина таких кардинальних змін, аж до зміни смаків і навіть деяких інтонацій у голосі? Це дуже… по-­паризьки.

— Бажання оновлення,— кинула вона.— Часи змінюють­ся, і я теж.

З такою високою стелею кімнати здавалися надто великими, надто порожніми. Деякі меблі були накриті простирадлами, а кутки затягнуті павутиною.

Дівчина поправила шалик на шиї, сіла на диван і охоче взяла каву з молоком, яку приніс Ілан. Він сів напроти неї і запитав прямо:

— Чому ти тоді отак пішла, зненацька, нічого не пояснивши? Мені було дуже боляче, розумієш?

Дівчина обхопила чашку обома долонями, щоб зігрітися. З рота виривався легкий пар. Ілан помітив, що вона припинила гризти нігті до крові: вони стали довші і рівніші.

— Слухай, я прийшла не для того, щоб ворушити старі історії або завдати тобі болю. Пошуки «Параної» належать тобі так само, як і мені. Я хочу поділитися з тобою своїми останніми відкриттями, і тоді ти оціниш.

Ілан зробив ковток. Від хвилі тепла по тілу стало краще.

— Я вже сказав тобі по телефону. Я зав’язав. Ігри вже наробили достатньо безладу в моєму житті, і тепер, у три­дцять років, я став заправником на довбаній бензоколонці. Повір, продавати каву далекобійникам о четвертій ранку — це геть не віртуально. «Параноя» не є дійсністю нашого світу. І вона мене більше не цікавить.

— Навіть триста тисяч євро, обіцяних переможцеві? Вони зовсім не віртуальні.

— Не існує ніяких трьохсот тисяч євро і ніякого переможця. «Параноя» — лише міська легенда, яку поширюють в інтернеті. Хто вже брав у ній участь? Хто знає, у чому, врешті-решт, полягає суть гри, окрім обіцянки «відчути страх за своє життя»? Можеш сказати? Ми витратили більше року на пошуки бодай найменшого сліду, усі вихідні, усі вечори ми стирчали вдома, перед екранами комп’ютерів, аж до божевілля.