Франк Тільє - Пазл

Вона схрестила руки, трохи відсторонившись.

— Вам було чим зайнятись.

— Так, мені було чим зайнятись у кімнатці площею дев’ять квадратних метрів, де вам цілий день колять якусь гидоту… Що ви на даний момент думаєте про мою розповідь?

— Вона захоплива і дуже інтригуюча. Мушу визнати, що…

— Ви небагато з неї зрозуміли на даному етапі. Але не бійтесь, частинки пазлу складатимуться поступово, одна за одною. Ви любите пазли, лікарю?

— Я часто складала їх, коли була молодша.

— Це дуже цікаво. Періоди, коли ми найбільше складаємо пазли,— це дитинство і старість. Між ними — нічого… Я завжди обожнював пазли. У них усіх є одна особливість: хоч би який розмір вони мали, та стають абсолютно безглуздими, потворними, зіпсованими, якщо вам бракує останньої частинки. Тієї, яка створює цілісність. Яка позначає кінцевий результат витраченого часу.

Він заплющив очі, здавався спокійним. Санді Клеор непомітно поклала телефон собі на коліна.

— Повернімось до наших баранів,— промовив він.— Знаєте, я досі чудово пам’ятаю цю першу зустріч у мінівені, на загубленій гірській дорозі. Машину поліції занесло на узбіччя… Відсутність у гравців можливості зв’язатися із зовнішнім світом…— Він заплющив очі.— Усі елементи склалися ­докупи. Кривава бійня, яка відбудеться далі, була практично анонсована заздалегідь.

Що довше Клеор слухала, то більше посилювалось відчуття, що вона губиться у поясненнях свого пацієнта. З кожним новим одкровенням їй здавалось, що вона падає в прірву, а в мить, коли вона думала, що дісталася дна, відкривалася нова прірва — ще глибша.

Люка Шардон різко розплющив очі й пильно подивився на психіатра. У світлі люмінесцентної лампи Клеор затремтіла, але намагалась не показувати цього. Хто насправді цей чоловік перед нею? Скільки в ньому темряви?

— Доля вміє бути жорстокою, але іноді чудово все влаштовує,— зітхнув Люка.

Повільним кроком Ілан повертався до лікувального крила. Оглушливе гудіння в голові нарешті стихло, але весь той час, що він пролежав на підлозі, затуливши вуха руками, він думав, що збожеволіє. Цей напад перевершив усі попередні. За інтенсивністю та тривалістю.

Іланові було страшно. Не через те, що відбувалося навколо чи надворі, а через те, що було всередині, у ньому. Це був наче вірус, який мало-помалу поширювався, пожираючи його думки, його розум. Наче якісь люди спостерігали за ним його власними очима, або якісь душі шугали навколо нього і щось шепотіли йому на вухо. Він підскочив, почувши грюкіт дверей неподалік того місця, де був. Інші гравці активізувались, оббігаючи коридори та кімнати цієї лікарні вздовж і впоперек.

Він відімкнув кабінет електрошокової терапії та увійшов.

Світло вже було увімкнене, наче на його візит чекали. Електричний стілець був там, гордо встановлений просто посередині цього кабінету без вікон, зі стінами, оббитими жовтим пінопластом, який, напевно, забезпечував звукоізоляцію. Він здавався майже затишним, з бежевою спинкою, трохи нахиленою назад, підголівником, двома широкими підлокітниками, які наче запрошували присісти. Здається, стілець був зроблений із цільного дуба, в усякому разі — з якогось дуже міцного дерева. Його чотири ніжки були прикручені до підлоги.

Ілан підійшов. Він ступав по сірому бетону, на якому не було пилу. Стіни гарно збереглися, вони тільки-тільки починали тріскатися в кутках. Праворуч висіло велике дзеркало. Чоловік помітив камеру, розташовану над входом, напроти «Грилю».

«Гриль» : назва, що спала йому на думку сама собою. Це було цікаво, бо Ілан уявляв радше металевий або дерев’яний стіл, ідентичний тому, що був у кабінеті лоботомії. Більше того, він чітко бачив картину: прив’язавши пацієнта, лікарі прикріплюють до його скронь ледь вологі електроди, вкладають йому в зуби шматок гуми і подають струм за допомогою кнопок із поділками.

Скільки вольт може витримати людський організм? Скільки болю людина може витерпіти, перш ніж зупиниться серце? Ілан роздивився стілець ближче. Він красувався, зі своїми чотирма залізними браслетами, які достатньо було застібнути, щоб знерухомити руки і ноги. Крісло було старе — у багатьох місцях потріскалась шкіра,— але повністю чисте, і молодий чоловік ніде не помітив електричних дротів або кнопок. У стіні праворуч були лише три старі розетки. На двох із них було написано «Пацієнт» та «Активні електроди».