Франк Тільє - Пазл

Після цього кожен став напроти своєї скриньки. Ілан, що стояв напроти номера 8, здивувався, що у Фей був лише номер 4, адже в машині Гадес сказав, що вона прибула в трійці перших. Також дивним було те, що Гайгекс був під номером 1, а одразу за ним Філоза і Мокі, що вже жував печиво.

— Усі читаємо свої завдання і повертаємо конверти через п’ять хвилин,— сказала Фей.— А тоді остаточно замикаємо ці ґрати.

Гравці взяли свої конверти і розійшлись. Ілан усамітнився в сусідній кімнаті, де було два стільці і залишки меблів.

Він з тривогою відкрив свій конверт. У ньому був ключ і аркуш паперу. Читаючи текст, він завис, наче після удару кулаком у скроню.

Лише голос Хлої зміг повернути його до реальності.

— Ти не чуєш, що ми тебе кличемо? — промовила дів­чина.— Давай поспіши, ми повинні скласти все на місце і замкнути ґрати.

Він пильно подивився на Хлою, потім поглянув на камеру, що була просто над нею. Потім підвівся, спробував зловити погляд подруги, але та відвернулась.

— Нам не можна нічого говорити одне одному, Ілане, ти ж знаєш.

Вона пришвидшила крок. Інші учасники чекали біля ґрат, їхні конверти вже були на місці, у маленьких скриньках. Деякі обличчя спохмурніли, Гайгекс тримався ще більше осторонь. На обличчі Філози була легка усмішка. Ілан із хвилюванням увійшов до кімнатки і тремтячою рукою поклав свої аркуші до скриньки номер 8. Коли він вийшов, Наомі Фей почепила замок із ключем на місце кодового замка.

— Усі добре запам’ятали свої завдання? Бо ми більше не зможемо це відімкнути.

Гравці кивнули.

— Тоді я замикаю.

Замок клацнув.

— Усім щасти,— сказав Мокі.

І зник, пішовши до вестибюля. Коридор дуже швидко спорожнів, учасники розійшлись у різних напрямках, у різному темпі.

Хлоя лишилася поруч з Іланом, із планом у руці.

— Побачимось увечері.

— Твоє завдання… Все гаразд?

— Все гаразд. Ми підемо до кінця, так? Ми повинні всіх їх порвати.

Вона побігла і зникла з виду.

Залишившись наодинці, Ілан подивився на ключ, який узяв зі свого конверта. Він поклав його до кишені своїх блакитних штанів і вирушив у напрямку чоловічого крила. Фраза з його першим завданням досі лунала в голові, наче якийсь чоловічий голос промовляв її у нього над вухом.

«Завдання № 1: дослідити палату № 27».

Палата 27 була розташована в глибині чоловічого крила, недалеко від лікувального відділення. Номер палати, написаний маленькими чорними цифрами, був майже стертий, але ще читабельний. Двері були замкнені. Ілан спробував зазирнути крізь віконце, однак пил на внутрішньому склі не давав нічого побачити. Він просунув ключ у замок і почув характерне клацання.

Він з тривогою увійшов.

Усередину власного кошмару.

Цього разу кімната була абсолютно ідентична тій, що закарбувалася у його голові: ліжко з прутами, на стелі лампочка, захищена блакитною решіткою, нічний столик, розташований у тому самому місці. Простирадла зникли, матрас був у поганому стані, вкритий великими коричневими плямами; кімната стала старішою, але це була вона. Палата № 27…

На дальній стіні було написано по діагоналі чорним маркером: «Залиш надію кожен, хто сюди заходить».

Ілан підійшов до ліжкових прутів. У його кошмарному сні чоловік із наволочкою на голові сховав усередину одного з них шматок простирадла, на якому був вишитий напис

«ІЛ АН 2-10-7». Він ковтнув слину, коли третій сталевий прут захитався сильніше, ніж інші. Він потягнув за нього і зазирнув усередину: порожньо.

— Де ти ховаєшся, клята ганчірко?

Ілан піймав себе на тому, що говорить уголос. Він випростався і потер руки. Тепер не залишалось жодного сумніву: одному Богові відомо як, але «Параноя» точно в курсі його сну. А Гадес і його команда змушують його проживати свій кошмар вживу.

Спантеличений, Ілан довго думав і поставив собі питання по-іншому: а якщо, врешті-решт, його спогади про сон були підроблені? Може, його накачали наркотиками уві сні і за допомогою гіпнозу навіяли йому ці сцени повішення пацієнта в палаті № 27.

Одні спогади вкладені в його мозок без його відома, а інші стерті.

Так, це цілком може так і бути, тим паче, що це єдине логічне пояснення. Ілан мимоволі пов’язав це зі своїми батьками: вони працювали над таємницями пам’яті і були вбиті. А що, як усе, що з ним зараз відбувається, пов’язане з їхнім зникненням? З їхніми надважливими дослідженнями?