Франк Тільє - Пазл

— Припини вже, гаразд? Він не міг приїхати, він надто малий, надто хворий, він досі живе з батьками. Ти можеш уявити, щоб він тусив на баржі або навіть тут? Якщо я виграю, то дам йому трохи грошенят.

— Так-так, ми тобі віримо, Реймонде .

Лепренс знизав плечима. Він роздивлявся замок зблизька, прикладав вухо до металу, прокручуючи коліщатка.

— Система захисту від зламу… А штифти, які зупиняють цифри і літери в потрібній точці, не дають почути звук клацання. Це не дешевка, його неможливо відімкнути, не знаючи комбінації. У когось є ідеї?

— Я думаю, варто почати з дат, ключових слів, усього, що спаде нам на думку,— втрутився Максим Філоза.— Якщо тільки нема інших пропозицій.

— Хороша ідея, Спінозо,— сказав Ябловські.— Спро­буймо.

Поки семеро інших гравців висували свої пропозиції, Гайгекс не розтулив рота. У ритмі спроб минали хвилини, потім години. Почали сипатися образи на адресу Гадеса, цього місця, цього замка; нерви були на межі.

— Гра мала початись о 9 годині, а зараз уже перевалило за полудень,— пробурчав Мокі.— Тепер потрібно думати швидко.

Гравці домовились розійтися по навколишнім приміщенням і пошукати якісь підказки або навіть саму комбінацію, яка могла бути написана десь на видному місці. Гайгекс не поворухнувся, тримаючи в руках свої карти.

Коли Ілан без нічого повернувся до ґрат, то побачив, що Гаель Мокі змайстрував такий собі гак, відірвавши від старого простирадла смужку тканини та прив’язавши до її краю уламок ніжки стільця. Сівши біля ґрат, він почав «рибалити» і зміг витягти дві упаковки макаронів і пакет рису.

— Прикольна кирка,— усміхнувся Ілан.— Принаймні ми не помремо з голоду.

— В усякому разі, не одразу,— додав Філоза, який досі продовжував добирати комбінації.

Він зробив паузу і подмухав на пальці.

— Я колись таке робив, намагався зламати пароль від комп’ютера. На той час це навіть було моєю роботою. Проблема в тому, що тут понад шістнадцять мільйонів можливих комбінацій.

— У тебе калькулятор у голові?

— Скажімо так, я знаюсь на ментальній арифметиці. З раннього дитинства я завжди рахував в умі. Одне я знаю точно: у такий спосіб у нас нічого не вийде. Як завжди у «Параної», десь точно має бути лазівка. Або ж очевидний натяк. Код може бути у нас під носом.

У свої майже тридцять Філософ, як його тепер називав Ябловські, мав гладеньке сяюче обличчя і вольовий погляд. Ілан сів поряд з ним і спробував завести розмову, але Філоза, який саме склав із коліщаток слово «Вмерти», одразу розставив усі крапки над «і»:

— Ми не знайомі, більше того — ми суперники. Я не подарую тобі шанс отримати триста тисяч євро, вони надто потрібні мені самому. Тож для чого нам дружити?

Він більше нічого не додав і продовжив свою марну справу, видихаючи пару і хукаючи на замерзлі пальці. Зліва підійшов Фредерік Ябловські, обійнявшись із Наомі Фей. Ілан змовницьки переглянувся з Мокі.

— Нема чого витріщатися,— сказав високий брюнет.— Ми дослідили адміністративну частину, принаймні декілька кімнат, які були незамкнені.— Він підійшов до Гайгекса.— Усе гаразд? Не перевтомився?

Вінсент Гайгекс затиснув свої карти між ногами, зняв окуляри і почав ретельно протирати скельця шматком замші, який носив у кишені. Ябловські присів і нахилився просто до його обличчя.

— Ти не розмовляєш, ти не рухаєшся, ти бридкіший, ніж сортир на вулиці. Що з тобою не так?

Гайгекс досі не дивився на нього, описуючи своєю ганчіркою маленькі дуже рівні кола. Через деякий час він нарешті відповів:

— Фей і Сандерс надто малі. Але ви, Філоза і я — ми майже одного зросту.

— І що?

— Я вимагаю костюм лікаря. І шприц, що йшов у ком­плекті з ним.

Ябловські розсміявся, і його сміх долинув аж до кінця коридору, поки останні учасники повертались ні з чим.

— А більше ти нічого не хочеш? Правила є правила.

Цього разу Гайгекс подивився йому просто у вічі.

— Я зрозумів, як відімкнути замок, більше двох годин тому. Ви ніколи не здогадаєтесь. І я нічого не скажу, поки не отримаю те, що попросив.

Після його відповіді на долю секунди запало мовчання, а тоді Ябловські підняв його за комір.

Карти Таро посипались на підлогу.

— Чудово, рижику. У мене таке враження, що, по-перше, ти тримаєш нас за ідіотів, а по-друге, ми з тобою не порозумілися. Для чого ти тут? Щоб сунути нам палиці в колеса?

— Облиш його,— сказав Ілан, беручи його за плече.— Немає сенсу розпускати руки.

Ябловські штовхнув суперника до стіни.