Франк Тільє - Пазл

Тепер Гайгекс залишався осторонь, він йшов повільно, оминаючи шматки битого скла на підлозі, наче кіт, що не хоче поранити подушечки лап. Він слідував за ними мовчки. Лише великі круглі очі оберталися за квадратними окулярами. Ілан задумався, як людина, що здавалася настільки відірваною від світу, настільки дивакуватою, змогла дістатися сюди, обійшовши усі пастки «Параної».

Вони пройшли повз повністю розграбовану палату з м’якою оббивкою, ще раз повернули, довго йшли, поки не дісталися до останньої кімнати. Далі проходу не було, коридор закінчувався глухим кутом.

— О боже, нарешті,— вигукнула Хлоя, застигнувши перед дверима.— Знаменитий кабінет префронтальної лобо­томії. Один із перших у своєму роді, він створив темну репутацію цієї лікарні.

Разом з Іланом вона тихо увійшла до просторого приміщення, чиї важкі металеві двері були відчинені навстіж. Тут була ванна, подібна до тієї, що була в їхній житловій частині, з ременями та кнопками.

Просто біля неї стояли три великі сталеві столи, над кожним з яких вивищувалась контрольна панель, до якої можна було під’єднати електричні дроти. На одному зі столів була розкладена сіра суцільна гамівна сорочка, яка мала знерухомлювати пацієнта від маківки до п’ят. У ній був простий отвір для обличчя і дюжина ременів, які дозволяли зробити її одним цілим з металевою опорою.

— Поглянь…

На стіні була намальована фреска, що зображувала захід сонця з чорним лебедем, який плаває у ставку. Навколо птаха розходились дев’ять кіл, кожне наступне більше за по­переднє, і стільки ж кіл на воді, що позначали рух. Вражена, Хлоя підійшла ближче.

— Чорний лебідь, символ «Параної», оточений дев’ятьма колами…

Ілан провів рукою по стіні.

— Фарба дуже стара, вона осипається. Гадес зі своєю бандою не могли намалювати його нещодавно. Це було зроб­лено багато років тому.

Вони з Хлоєю занепокоєно переглянулись.

— Це означає, що чорний лебідь був намальований… людьми, які жили тут за тих часів, можливо пацієнтами,— висловив припущення Ілан.— Як він може мати стосунок до «Параної», яка так багато років тому навіть не існувала?

— Гадаю, це ще одне питання, на яке потрібно буде знайти відповідь.

Цього разу Ілан помітив тривогу в голосі Хлої. Він кинув погляд у бік входу: Гайгекса там не було. Хлоя підійшла до однієї з робочих поверхонь, викладених кахлями, узяла в руки хірургічний інструмент з руків’ям та довжелезним сталевим вістрям.

— Лейкотом, знаменитий ніж для коління льоду. Піднявши пацієнтові повіку, ним проштрикували кістку очної западини і вганяли майже на всю довжину. Тоді перерізали волокна білої речовини лобової частки мозку, звільняючи свідомість від патологічних емоційних розладів.

— Вони умертвляли їхню психіку,— зітхнув Ілан, скривившись,— перетворювали їх на овочі. Це мерзенно.

Він роздивився смертоносний інструмент.

— Здається зовсім новим. Хоча його залишили тут більше п’яти років тому.

— Або й ще раніше, адже лоботомію не практикують уже давним-давно. Але ці інструменти ніколи не іржавіють.

Ілан машинально тер плечі, розглядаючи столи, гамівну сорочку. Усе його тіло напружилось.

— От лайно… Ти не помітила нічого підозрілого? Пил усюди, окрім інструментів та гамівної сорочки. Поглянь, вона на вигляд неторкана, наче щойно з пральної машинки. А у стоматологічному кабінеті я помітив, що з кріслом було так само.

Хлоя мусила визнати, що Ілан має рацію.

— Виходимо звідси,— сказав Ілан.— Від цього місця у мене мурашки по шкірі.

Повертаючись у коридор, вони побачили, що Гайгекс остаточно зник.

— Чесно кажучи, цей тип якийсь підозрілий,— пробурмотіла Хлоя.— Він майже не говорить, у нього дивні манери, він мінливий, наче флюгер. А ще мені не подобається його погляд. Він не вселяє мені довіри.

— А тобі тут хтось узагалі вселяє довіру? Ці люди тут для того, щоб перемогти. Вони нам нічого не подарують, вони в грі не для того, щоб заводити друзів.

Цієї миті десь дуже далеко почувся чоловічий голос.

— Гадаю, наші любі «друзі» щось знайшли,— сказав Ілан.

Пара поспішила коридорами назад і почула, окрім кличу, ще якийсь шум, що лунав із суміжного коридору, до якого вони ще не заходили.

— Ти чула?

Хлоя кивнула. Ілан зробив гак, ведучи супутницю за собою.

Цього разу малюнки прикрашали стіни та стелі. Страхітливий бик, широка чорна ріка, концентричні кола різних кольорів.