Франк Тільє - Пазл

Він поклав його під носом у Мокі.

— Цілком можливо, що пил цього азбесту вже осів глибоко в твоїх легенях, красунчику, і через кілька років спричинить появу маленьких гарненьких ракових клітин, які подбають про те, аби повністю зжерти тебе зсередини.

Мокі грубо відштовхнув його руку.

— Прибери це від мого носа, будь ласка!

Посміхнувшись, Ябловські кинув шматок до смітника і, своєю чергою, оглянув приміщення. Він вказав на кавоварку.

— Зробиш мені міцної кави?

— Це буде непросто, тут немає ні їжі, ні напоїв. Підозрюю, потрібно дочекатись початку гри, щоб розгадати цю таємницю.

Гайгекс відліпився від стіни і підійшов до Ябловські, що стояв біля холодильників. Він гриз нігті, наче кролик морк­вину.

— Чому костюми лікарів у вас, а не у нас? — запитав він.

У Ябловські було коротке каштанове волосся, зачесане назад, гострі риси обличчя, наче витесані з каменю, і доволі спортивна статура.

— У моїй шафі повно таких халатів. Я завалив навчання на медичному — напевно, це данина пам’яті.

Нащупуючи щось у правій кишені, він сів.

— Я не знаю, чому цей костюм дістався мені, а не вам. Можливо, одні гратимуть лікарів, а інші психів. І, щиро кажучи, моя роль мені подобається більше.

Ілан намагався приховати занепокоєння. Лікарі і пацієнти у психлікарні. Єдиний натяк на ієрархію — це костюми, і якщо доведеться об’єднуватись у команди, то він уже не уявляв себе в одній команді з людьми на кшталт Мокі та Гайгекса. Суто інтуїтивно.

Раптом із коридору почувся сильний стукіт. Ілан підвівся з-за столу і поспішив туди. Решта пішли за ним. Звук лунав з однієї з кімнат.

— Хтось може мене випустити? — промовив голос.

Майже тієї ж миті зі своєї кімнати вийшла Хлоя. На ній був лікарський халат.

Вони мовчки переглянулись, кивнувши головою на знак вітання. Вона підійшла до Ілана.

— Ти в нормі?

— Ну, таке… Ти бачила записку під подушкою?

Вона стурбовано кивнула.

— Ти знаєш, навіщо ці костюми? — спитав Ілан.

— Напевно для того, щоб створити відповідну атмо­сферу.

Фредерік Ябловські вийшов уперед і з легкою усмішкою на губах звернувся до гравця, замкненого в кімнаті.

— Якісь проблеми?

— Де цей чортів ключ? — промовив голос.

Високий брюнет відійшов трохи назад і подивився на Хлою з Іланом.

— Ти диви, пацієнт подружився з лікарем? З ким маю честь розмовляти?

— Хлоя Сандерс. Ми з Іланом граємо разом.

Ябловські не припиняв усміхатися.

— Не знав, що «Параноя» запрошує до участі команди, це завжди створює сприятливі умови для шахрайства. Гаразд… Нехай собі кричить, повертаймося на кухню, спокійно потеревенимо, поки не почались бойові дії.

Мокі підійшов до дверей.

— Ключ має бути в кишені або підкладці одного з костюмів, що висять у шафі.

— Дякую,— відповів голос.

Ябловські стиснув ззаду його плече.

— Необов’язково було казати йому. Поки я говорю з тобою люб’язно, але не забувай: це змагання.

— І що? Це виключає чесну гру?

— Триста тисяч євро виключають усе, хлопче. Сім учасників краще, ніж вісім, якщо ти розумієш, про що я.

Нарешті двері відімкнув доволі вродливий чоловік років тридцяти. Оголений торс, волохаті груди, біляве волосся зібране в хвіст — схожий на серфінгіста.

— Нарешті,— сказав він.— Хто підказав мені, як вийти?

Мокі підняв руку.

— Я.

— Дякую за допомогу, завдяки цьому я не втратив час на пошуки.

Він указав пальцем на Ябловські.

— А ти не корч із себе крутого.

Він накинув на плечі рушник і, тримаючи під пахвою костюм пацієнта, попрямував до душових.

— А як тебе звати? — спитала Хлоя.

— Рей Лепренс. Якщо хочеш, дам візитівку.

Він продемонстрував свою зіркову усмішку і покрокував перед усіма присутніми в самих трусах.

Грюкіт дверей змусив усіх обернутись ще раз. У глибині коридору з’явилася Наомі Фей.

Вона замкнула кімнату і поклала ключ до кишені свого білого халата.

— А ось і наше нестерпне дівчисько,— прошепотіла Хлоя Іланові на вухо.— Звісно ж, одягнене в лікаря.

Фей обмежилась простим «привіт» усім присутнім. Вона байдуже глянула на пару і підійшла до Ябловські.

— Тут можна щось перехопити?

— У нас тут чудове місце для сніданку — шинок шизофреніка. Подають психів на грилі, вівсянку з валіумом, але нічого більше. Дійсно, з їжі тут наразі немає нічого.

Він вийняв щось із кишені.

— Зате в мене є ось це. Оскільки на вас, дівчата, лікарняні халати, то, припускаю, у вас теж таке є?

Хлоя та Наомі Фей кивнули.