Франк Тільє - Пазл

Він швидко прийняв душ і одягнувся в кабінці. Стандартне біле спіднє, блакитні бавовняні штани, той самий светр і широка сорочка на ґудзиках. Він трохи підкотив рукава, взув надані організаторами кросівки, які підійшли йому ідеально, вийшов і подивився в нове дзеркало, що висіло на стіні над такими ж новими умивальниками. На показ високої моди в такому не підеш. Справжній прикид душевно­хворого. Ілан скуйовдив волосся і загарчав, вишкіривши зуби, наче буйний божевільний.

— Непогана пародія. Це ж пародія, сподіваюсь?

Ілан підскочив. До нього простягнув руку чорнявий чоловік, досі вдягнений у власний одяг. Чоловік був дещо вищий і, мабуть, трохи старший. Вони потисли руки. Рука цього чоловіка була крижаною.

— Фредерік Ябловські. Називай мене Фредом.

— Ілан Дедіссе. Можеш називати мене… Іланом.

— Це костюм, який тобі видали?

— Ти хотів сказати «один з кількох абсолютно ідентичних костюмів». У тебе так само?

— Ні, я б так не сказав. Але цей блакитний тобі пасує, красунчику.

Він кивнув у бік кабінки.

— Вода тепла? Бо не те щоб я прискіпувався, але мені здається, що ми тут задубіємо.

— Вода ідеальна.

— Побачимось пізніше.

Фредерік Ябловські пішов.

— До речі, у тебе теж була записка під подушкою? — запитав Ілан.

— Не зважай. Це дурниці.

Він зник за дверима, і через декілька секунд Ілан почув шум води. Він повернувся до своєї кімнати, щоб покласти речі і причесатись, після чого попрямував на кухню. Вона була напроти ванної, з правого боку цього нескінченного коридору. Кахлі «в шашечку» на підлозі посилювали ефект перспективи і створювали враження, наче дві стіни, хоч і паралельні, врешті-решт з’єднуються.

Чоловіче крило А, тверда оболонка.

Двоє гравців уже були у великому приміщенні, яке містило холодильники, морозилки, плиту, духовку… Одного з них Ілан упізнав одразу: це був товстун з білявими дредами, з яким він перетинався під час тестування в «Еффексорі». Той сидів за столом і розмовляв з іншим чоловіком.

— …з металу з ефектом пам’яті: сплав титану та нікелю, який ніде не існував і який раптом, після Розвельського інциденту [12] Розвельський інцидент (англ. Roswell incident ) — один або декілька випадків «контакту з прибульцями» 1947 року у штаті Нью-Мексико біля містечка Розвелл. Існувала популярна версія про падіння невідомого летючого об’єкта з пілотом-інопланетянином на борту. (Прим. пер.) , починає застосовуватися в американській армії. Хіба це не дивно?

«Інший» тримався в глибині, стоячи біля електрообігрівача. Побачивши його, в окулярах у квадратній оправі, з коротким кучерявим волоссям та скривленими губами, Ілан одразу подумав, що це якийсь програміст чи просто чувак, що цілими днями сидить перед монітором. Йому не було й тридцяти років. На відміну від гладкого типа у цивільному, на цьому був такий же костюм пацієнта, як і на Іланові.

Дві пари очей подивились на нього, коли він підійшов до великого сталевого столу, прикрученого до підлоги. Тут усе було вкручене в бетон: стільці, меблі, навіть кошик для сміття.

— А ось і третій пацієнт,— промовив велетень.— Бачу, ти так само добре спав, як і ми. Мене звати Гаель Мокі, нікнейм Bull 20.

— Я Ілан Дедіссе. Чому «20»?

— Неважливо, стара історія.

Вони потисли руки. Іланові здалось, що його кістки тріснуть, коли холодні пальці-сосиски обхопили його пальці.

— Ти гарно прикидався в «Еффексорі»,— сказав він, скривившись.

— Коли йдеться про гру, я небезпечний суперник. Рано чи пізно ти це побачиш.

Товстун Мокі вказав на буфет.

— Якщо ти голодний, я тебе розчарую, там порожньо. Зате шафок, холодильників і морозилок вистачає. Тут є навіть фритюрниця. Але ні шматка печива, нічого. Я все обшукав. Гадес ще той приколіст. Фритюрниця, уявляєш?

Привітавшись, Ілан попрямував до другого чоловіка, який тримав у лівій руці свої карти Таро. У цій кімнаті, також освітленій люмінесцентними лампами, вікна були замуровані зовсім нещодавно.

— Я Вінсент Гайгекс,— сказав той сухим тоном, не потиснувши руку.

— Гайгекс… Ти маєш якийсь стосунок до Гері Гайгекса, творця «Підземель і Драконів»?

— Я прийомний син одного з його племінників. Можна сказати, він був мені типу двоюрідним дідом, але я майже ніколи його не бачив.

— Я виріс на цій грі. Двоюрідний дід… Все одно це ­круто.

— Ні, насправді ні.

Гайгекс тримав рот на замку.

Коли він стискав губи, його рот нагадував лезо бритви. Він показав на Іланову кишеню.