Неля Шейко-Медведєва - Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки

Здесь есть возможность читать онлайн «Неля Шейко-Медведєва - Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки» — ознакомительный отрывок электронной книги совершенно бесплатно, а после прочтения отрывка купить полную версию. В некоторых случаях можно слушать аудио, скачать через торрент в формате fb2 и присутствует краткое содержание. Издательство: Мультимедійне видавництво Стрельбицького, Жанр: Триллер, Современные любовные романы, Остросюжетные любовные романы, Прочие приключения, на украинском языке. Описание произведения, (предисловие) а так же отзывы посетителей доступны на портале библиотеки ЛибКат.

Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки: краткое содержание, описание и аннотация

Предлагаем к чтению аннотацию, описание, краткое содержание или предисловие (зависит от того, что написал сам автор книги «Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки»). Если вы не нашли необходимую информацию о книге — напишите в комментариях, мы постараемся отыскать её.

«Сліпучі катастрофи» — це п’ять коротких повістей про різних жінок — сумирних, домашніх Єв, які над усе прагнули банального жіночого щастя. Та коли життя влаштовує їм несподівані катастрофічні сюрпризи, вони відкривають у собі войовничу Ліліт і змінюються до невпізнання.
Читати цю книжку — все одно що дивитися в дзеркало й знаходити в ньому своє відображення. Можливо, навіть не одне.

Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки — читать онлайн ознакомительный отрывок

Ниже представлен текст книги, разбитый по страницам. Система сохранения места последней прочитанной страницы, позволяет с удобством читать онлайн бесплатно книгу «Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки», без необходимости каждый раз заново искать на чём Вы остановились. Поставьте закладку, и сможете в любой момент перейти на страницу, на которой закончили чтение.

Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

В п’ятницю вона обійшла довгобуди на Жаб’ячці — непрестижній околиці, центром якою було поросле очеретом і засноване ряскою озерце, де «концертували» щорік, то гучніше полчища жаб і комарів. Там помалу, з натугою зводили собі одноповерхівки лікарі, вчителі й торгівці всяким дріб’язком. Під вечір повернулася в центр — втомлена, розчарована, спрагла. Зауважила біля входу в парк пересувний «паб» — бочку з пивом і трійко червоних пластмасових столиків — й вирішила збадьоритися.

Колись вона нізащо не дозволила б собі цмулити пиво на вулиці, а нині без сорому замовила собі півлітрову гальбу й присіла з нею за вільний, захляпаний і замацаний столик, спиною до двох молодиків, які з апетитом хрупали солоні горішки.

Й почула глухуватий, з пришіптуванням голос:

— Може, як стемніє, прогуляємося парком?

Подумала: «Господи! Це ж той…» Несамохіть скулилася, увібгала голову в плечі й заціпеніла, бо здалося їй, що він закликає в парк не свого співрозмовника, а її, і якщо вона не згодиться, вхопить її за шию й потягне туди принародно. Слухала, як лунко гупає нажахане серце, й тупо, боячись не те що озирнутися, а поворухнутися, споглядала, як опадає шапка піни в її гальбі.

— Без Мацька? — після хрумкотливої паузи запитав той, другий, що роздягав…

— Ага.

Другий, гикнувши, сьорбнув пива:

— Щось не хочеться.

— Боїшся, що без нього не вийде?

— Може й не вийти, якщо трапиться якась… з бзіком…

— Нас двоє.

— Нє, без Мацька не той смак, — відказав другий і знову захрупав.

«Я никала загумінками, а вони ось…, — тремтячи від сорому навпіл з радістю, подумала Рося. — Де ж Мацько?»

Їй закортіло озирнутися, але вона стрималася, аби ті не здогадалися, що вона чує їхню розмову й розуміє, про що йдеться.

— Шкода, бо я дістав охоту…

— Піди до Гальки. Смачна баба. Широка дупа, вузьке дупло…

— Облесна. Я на таких не маю стояка.

— А я без Мацька не маю.

«Мацько — це прізвище чи назвисько? Яка різниця? Тепер йому не сховатися, бо сам Бог привів мене до цих. А вони вкажуть мені на нього…»

— Може, спробуємо?

— Нє, Мацько сказав, що має бути павза. Піду до брата, на голубці. А ти?

— Проїдуся до старої. Дзвонила, що відро втопилося в криниці, а вона не може дістати.

Той, що брав її останнім, гуркнувши кріслом, підвівся:

— Бувай! — і неквапно почовгав від бочки. Білявий, картата байкова сорочка з закасаними рукавами, дешеві джинси.

«Лайно на патичку!» — презирливо подумала Рося. Одним духом випила півгальби й ураз опанувала собою. Той, що зостався, дохльобував пиво, гучно, як пес.

«Стара» — це мати або своячка. Має криницю, отже, замешкує не в центрі, а на Заріччі чи в Тернах. Піду за ним, бо я легко вбрана, а то той може засидітися в брата до глибокої ночі, або навіть зостатися в нього на ніч. А цей, що «дістав охоту», витягне відро й, хильнувши «самжене», можливо, спробує сам, без Мацька», — вирішила Рося і, підвівшись, поволеньки почовгала тротуаром.

Через кілька кроків озирнулася. «Смердюх» — під тридцять, майже безбровий, напівоблізлий, в сірій кущуватій «бобочці» стояв біля столика, за яким сиділа вона, й жадібно жлуктив пиво, яке вона не допила.

«Мокриця! На такого навіть кулі шкода!» — з відразою подумала дівчина й, підійшовши до кіоска, закопирсалася в торбинці, начебто шукаючи дріб’язок. Той, схоже, розслаблявся не лише пивом, бо рухався не зовсім упевнено, наче брів туманами. Обійшов дівчину, як цап пеньок, купив у кіоску пачку «Прими» і потягся на автовокзал. А вона зашмигнула в обписаний під’їзд обшарпаної триповерхівки, вбрала перуку, окуляри, підмалювала вуста яскраво-червоною помадою, і покралася за ним.

Гадала, що він сяде в котрийсь в тих бусиків, що кружляють містом, а він упав на лавку там, де зупиняється міжміський транспорт, і задрімав. Маршрутки й автобуси під’їздили-від’їздили, а він сидів та й сидів, звісивши голову на груди. А вона в нервах нипала й нипала довкола нього, вичікуючи, коли той проспиться чи хтось розбудить його. Могла б, звісно, й сама розбудити, але… не наважувалася діткнутися блуда. Гидко було, та й бійно — ще нападе на неї, влаштує скандал, а в торбині — «палений» пістолет.

Врешті-решт, коли вже посутеніло, якийсь вуйко з пустою «кравчучкою» підійшов до нього: «Грицю! Грицьку! — й поторсав за рамено. Той, лайнувшись, розкрив очі. — Остання маршрутка на Буки! Якщо маєш їхати — їдь!»

Смердюх, не подякувавши вуйкові, шугнув до буса, що стояв неподалік. Рося — за ним. Аж тоді, коли переповнена людом таксівка, загарчавши, зірвалася з місця, Рося згадала, що до Буків — гірського селища — сім кілометрів лісом. Але треба їхати, а там будь, що буде!

Читать дальше
Тёмная тема
Сбросить

Интервал:

Закладка:

Сделать

Похожие книги на «Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки»

Представляем Вашему вниманию похожие книги на «Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки» списком для выбора. Мы отобрали схожую по названию и смыслу литературу в надежде предоставить читателям больше вариантов отыскать новые, интересные, ещё непрочитанные произведения.


Отзывы о книге «Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки»

Обсуждение, отзывы о книге «Сліпучі катастрофи. Пентадрама жінки» и просто собственные мнения читателей. Оставьте ваши комментарии, напишите, что Вы думаете о произведении, его смысле или главных героях. Укажите что конкретно понравилось, а что нет, и почему Вы так считаете.

x