Тесс Герритсен - Асистент

— Де його особисті речі й листи? — звернулася вона до Кертіса.

— У кабінеті коменданта. Зараз ми підемо туди.

— Коли сьогодні вранці ви зателефонували, я одразу наказав зібрати всі речі в’язня і принести сюди, щоб ви могли їх оглянути, — сказав Окстон, показавши велику картонну коробку в себе на столі. — Ми самі вже все обшукали, але не знайшли абсолютно нічого забороненого.

Він наголосив на цьому так, немовби це знімало з нього відповідальність за втечу Гойта. Окстон з першого погляду здався Ріццолі людиною, яка не зноситиме порушення правил. Він був із тих, хто вишукує і конфісковує всі заборонені предмети, саджає в ізолятор усіх проблемних в’язнів і вимагає, щоб дистанційне управління щовечора спрацьовувало точно. Достатньо було поглянути на фото молодого, сповненого енергії Окстона в армійській уніформі, щоб зрозуміти, що цим кабінетом володіє людина, для якої контроль понад усе. Однак, попри всі його зусилля, в’язень утік, і тепер Окстон оборонявся. Він силувано потиснув їм руку і ледь усміхнувся холодними блакитними очима.

Відкривши коробку, він дістав і віддав Ріццолі великий пакет на блискавці.

— Засоби персональної гігієни в’язня, — сказав він. — Усе цілком звичайне.

Ріццолі побачила зубну щітку, мочалку і мило. Лосьйон з вазеліном для інтенсивного догляду. Вона швидко відклала пакет — їй було бридко від думки про те, що Гойт щодня за допомогою цих засобів дбав про себе. На гребінці ще лишилося декілька світло-каштанових волосин.

Окстон і далі виймав речі з коробки. Білизна. Підшивка журналів «Нейшнл Джеогрефік» і декілька випусків «Бостон Ґлоуб». Два батончики «Снікерс», упаковка жовтого паперу форматом 33 на 40,7 см, чисті конверти і три пластмасові кулькові ручки.

— А ось його листи, — сказав Окстон, дістаючи ще один пакет. — Ми опрацювали кожен лист. Поліція штату знає імена і адреси всіх, з ким він листувався. — Він простягнув Дінові пакет. — Звісно, тут лише ті листи, які він зберіг. Можливо, дещо викинув.

Дін потягнув за блискавку і вийняв із пакета листи — приблизно дюжину конвертів.

— Ви перевіряєте листи, перш ніж віддати в’язням? — запитав Дін.

— Ми маємо такі повноваження. Усе залежить від типу кореспонденції.

— Типу?

— Якщо вважається, що листи привілейовані, нам дозволено лише перевірити конверт на заборонені речі, але читати лист ми не можемо. Це приватне листування між відправником і в’язнем.

— І в такому разі ви не знаєте, що пишуть в’язневі?

— Якщо це привілейоване листування, то ні.

— А яка різниця між привілейованим і непривілейованим листуванням? — втрутилася Ріццолі.

— Непривілейоване листування — це кореспонденція від друзів, родичів або сторонніх осіб, — пояснив Окстон, роздратовано зиркнувши на неї. — Наприклад, багато хто з наших в’язнів завів собі друзів за листуванням. Люди по той бік цих стін думають, що роблять добру справу.

— Листуючись із убивцями? Вони що, ненормальні?

— Серед них багато самотніх наївних жінок. Вони легко піддаються чарам негідників. Такий тип листування називається непривілейованим. Ми маємо право читати такі листи і вилучати з них те, що вважаємо за потрібне. Однак ми не завжди маємо час читати їх усі. У нас тут багато кореспонденції. У випадку в’язня Гойта доводилося перевіряти багато листів.

— Від кого? Не думав, що в нього багато родичів, — сказав Дін.

— Торік він став дуже відомим. Привернув увагу громадськості. Багато хто хотів йому написати.

— Ви маєте на увазі, що йому писали фанати? — запитала ошелешена Ріццолі.

— Так.

— Господи. Божевільний світ.

— Людям страшенно кортить поговорити з убивцею. Це ніби дотик до слави. Менсон, Дамер, Ґейсі — їм усім писали фанати. Жінки пропонують нашим в’язням руку і серце, надсилають свої фото в купальниках. Чоловіки пишуть, щоб запитати, як воно — убити людину. У світі повно, вибачте на слові, уйобків, які ловлять кайф від спілкування зі справжніми живими убивцями.

Але один із них не просто писав Гойту, а став членом його клубу для обраних. Ріццолі дивилася на купу листів — очевидне свідчення Хірургової слави. Убивця — це наче рок-зірка. Вона пригадала шрами, які він залишив на її долонях. Кожен лист від шанувальників був наче новий удар скальпелем.

— А привілейовані листи? — запитав Дін. — Ви сказали, що їх не читають і не піддають цензурі. Що робить лист привілейованим?

— Тут ідеться про конфіденційне листування з деякими чиновниками на рівні штату або країни. Листи від президента, губернатора чи правоохоронних інституцій.