Тесс Герритсен - Асистент

— Двоє убивць? — ошелешено похитав головою Дін. — Дві об’єднані техніки?

— Домінант і Хірург, — сказала Ріццолі. — Вони знайшли один одного.

Вона сиділа у своїй машині. З вентиляційної системи дуло тепле повітря. На обличчі крапельками виступив піт. Але навіть парка ніч не могла розігнати все ще відчутного холоду зали для аутопсії. «Мабуть, я підхопила якийсь вірус, — думала вона, розтираючи скроні. — Воно й не дивно. Цілими днями на ногах, а тепер хвороба наздоганяє». Боліла голова. Хотілося просто заповзти в ліжко і проспати тиждень.

Ріццолі поїхала додому. Увійшла і знову провела ритуал, без якого не могла зберігати дієздатність. Замки й ланцюжок було приведено в належний стан, і лише коли Ріццолі ретельно все перевірила, замкнулася на всі замки і зазирнула в кожну шафу, вона скинула взуття і вилізла із сорочки і штанів.

Роздягнувшись до білизни, сіла на ліжко, розтираючи скроні й намагаючись пригадати, чи лишився в аптечці аспірин. Утім, не мала сил встати й подивитися.

Подзвонили в домофон. Ріццолі випросталася, пульс пришвидшився, кожна нервова клітина била на сполох. Вона нікого не очікувала і не хотіла бачити.

Ще раз подзвонили — як дротом по нервах.

Ріццолі підвелася і вийшла до вітальні.

— Це Гебріел Дін. Можна піднятися до вас?

Вона аж ніяк не очікувала почути цей голос. На мить у неї відібрало мову від подиву.

— Детективе Ріццолі?

— Що у вас, агенте Дін?

— Ми маємо поговорити про аутопсію і дещо з’ясувати.

Натиснувши кнопку, Ріццолі майже одразу пожаліла про це. Вона не довіряла Діну, а тепер збиралася впустити його до своєї зони безпеки, до свого життя. Один бездумний рух пальця — і тепер передумати вона вже не могла.

Ледь устигла натягнути халат, коли він постукав. Крізь товсте скельце у дверях його обличчя здавалося спотвореним. Зловісним. Поки вона повідмикала всі замки, це перекошене обличчя стояло в неї перед очима. Реальність виявилася набагато менш страшною. У чоловіка, який стояв на порозі, були втомлені очі й обличчя людини, яка останнім часом бачила надто багато страхіть або надто мало спала.

Однак він перш за все запитав про неї:

— Ви як?

Вона зрозуміла прихований сенс цього запитання: вигляд у неї був кепський. Як у психічно неврівноваженого копа, який потребує нагляду, бо інакше розсиплеться на друзки.

— Дякую, все гаразд.

— Ви дуже швидко поїхали після аутопсії, і я не зміг з вами поговорити.

— Про що?

— Про Воррена Гойта.

— Що ви хочете знати про нього?

— Усе.

— Боюся, розповідь розтягнулася б на цілу ніч. А я втомлена.

Вона закуталася в халат, раптом усвідомивши ситуацію. Для неї завжди було важливо справляти враження професіонала. Збираючись на місце злочину, вона зазвичай одягала піджак. А тут стояла перед Діном у самій лише білизні й халаті. І це відчуття вразливості їй не подобалося.

Ріццолі показала на двері однозначним жестом: розмову завершено.

Але він не поворухнувся.

— Знаєте, я визнаю свою помилку. Я мав із самого початку дослухатися до вас. Ви перша помітили паралелі між новими вбивствами і справою Гойта, а я не звернув на них уваги.

— Це тому, що ви його не знали.

— То розкажіть мені про нього. Ми маємо працювати разом, Джейн.

Її сміх був гострим, наче уламок скла.

— То вас тепер цікавить співпраця? Щось новеньке.

Примирившись із тим, що йти він не збирається, вона розвернулася і попрямувала до вітальні. Замкнувши вхідні двері, він приєднався до неї.

— Тож поговорімо про Гойта.

— Ви можете прочитати його справу.

— Уже прочитав.

— Тоді ви маєте все необхідне.

— Не все.

— Що ще вам треба? — запитала Ріццолі, повернувшись до нього.

— Я хочу знати те, що знаєте ви.

Він підійшов ближче, і вона відчула тривогу, бо перебувала в невигідній позиції — стояла перед ним босоніж, надто виснажена, щоб дати відсіч його агресії. А всі ці його вимоги справді здавалися їй агресією, і його погляд немовби проникав під той мінімум одягу, що на ній був.

— Між вами існує певний емоційний зв’язок, — сказав він. — Прив’язаність.

— Не смійте називати це прив’язаністю!

— А ви це як назвали б?

— Він був злочинець. Я його вистежила. От і все.

— Судячи з того, що я дізнався, це ще не все. Хочете ви того чи ні, але між вами існує зв’язок. Він свідомо повернувся до вашого життя. Вони не випадково обрали могилу, на якій лишили тіло Каренни Гент.

Ріццолі промовчала. Тут вона не мала чого заперечити.