Тесс Герритсен - Асистент

— Чорт! Краще б я цього не бачив, — простогнав ошелешений Корсак.

— Рівень калію в скловидному тілі дозволяє встановити, скільки часу минуло після смерті, — пояснила Айлс. Її оксамитовий голос промовив ці слова майже збудливо.

«Точно встановити буде важко», — подумала Ріццолі, роздивляючись голе тіло. Айлс поклала його на простирадло, і воно лежало горілиць. Очі відвалювалися від знищених спекою тканин голови. Горло намистом обіймали дископодібні синці. Довге біляве волосся перетворилося на жмут соломи. Роздутий живіт набув жовтаво-зеленого кольору. Від розпаду крові вени стали страхітливо помітними — під шкірою немовби розбігалися чорні ріки. Але всі ці жахливі деталі блякли на тлі процедури, яку виконувала Айлс. Оболонки ока є найчутливішими поверхнями людського тіла. Навіть крихітна піщинка чи вія, потрапляючи під повіку, може завдати величезного болю. Тому Ріццолі з Корсаком не могли спокійно дивитись, як Айлс протикає око мертвої жінки голкою двадцятого розміру і повільно відсмоктує склоподібну рідину у шприц обсягом десять кубічних сантиметрів.

— Просто прекрасно, — сказала Айлс втішеним голосом.

Вона поклала шприц до наповненого льодом боксу, потім звелася на ноги і королівським поглядом роззирнулася навколо.

— Температура печінки всього на два градуси нижча за температуру черевної порожнини. Комахи і звірі не нашкодили тілу. Воно тут недовго пролежало.

— То його просто викинули тут? — запитав Сліпер.

— Забарвлення шкіри вказує на те, що вона померла, лежачи горілиць. Погляньте — спина темніша через накопичення крові. А знайшли її обличчям униз.

— Отже, її сюди принесли…

— Так. Менше ніж двадцять чотири години тому.

— А судячи з вигляду, вона померла набагато давніше, — зауважив Кроу.

— Так. Тканини тіла обвисли, спостерігається суттєве розбухання, і шкіра вже відшаровується.

— А оце носова кровотеча? — запитав Корсак.

— Кров розкладається, і тіло починає очищувати себе. Через розширення газів із нього витісняються рідини.

— Час смерті? — запитала Ріццолі.

Айлс трохи помовчала, уважно вдивляючись у страхітливо розпухлі рештки жінки, яку вони всі мали за Ґейл Їґер. Дзижчання жадібних мух заповнювало тишу. За винятком довгого білявого волосся, цей труп не мав нічого спільного із жінкою з фото, яка самою лише усмішкою могла зваблювати чоловіків. Неприємне нагадування про безрадісну рівність усіх людей — і гарних, і звичайних — перед комахами і бактеріями, що перетворюють їх на плоть, яка розкладається.

— Не можу сказати, — відповіла Айлс. — Поки що не можу.

— Вона померла більше ніж добу тому? — не відступалася Ріццолі.

— Так.

— Її викрали в неділю ввечері. Чи могла вона бути мертвою відтоді?

— Чотири дні? Залежить від температури навколишнього середовища. На тілі немає пошкоджень, спричинених комахами, і це наводить мене на думку, що його донедавна тримали в приміщенні. На нього не впливали зовнішні фактори. Кімната з кондиціонованим повітрям могла б сповільнити розпад.

Ріццолі й Корсак ззирнулися, подумавши про одне й те саме: чому невідомий убивця чекав так довго, перш ніж позбувся тіла?

У детектива Сліпера затріскотіла рація, і вони почули голос Дауда:

— Щойно прибув детектив Фрост. І команда судмедекспертів. Готові їх зустріти?

— Зачекайте, — сказав Сліпер.

Він пробув тут недовго, але через спеку вже мав виснажений вигляд. Цей детектив, найстарший у загоні, уже не мав нікому нічого доводити. Йому залишалося не більше ніж п’ять років до пенсії. Він поглянув на Ріццолі.

— Ви над цією справою вже працювали разом із колегами з Ньютона, правильно?

— З понеділка, — кивнула Ріццолі.

— Вестимете справу?

— Добре, — відповіла Ріццолі.

— Гей, ми раніше за неї прибули на місце знахідки, — заперечив Кроу.

— А викрадення відбулося в Ньютоні, — докинув Корсак.

— Але тепер тіло в Бостоні, — відрізав Кроу.

— Господи, навіщо нам сперечатися про це? — зітхнув Сліпер.

— Я веду справу, — сказала Ріццолі. — Вона моя.

Дивилася на Кроу, не відводячи погляду, намагаючись спровокувати його кинути їй виклик. Тут мало спалахнути їхнє звичне суперництво. Кутик губ у Кроу почав зводитися в бридкій зневажливій посмішці.

А потім Сліпер сказав у свою рацію:

— Справу веде детектив Ріццоллі. — Він знову поглянув на неї. — Готові прийняти судмедекспертів?

Вона подивилася на небо. Зараз, о п’ятій по обіді, сонце вже спустилося за верхівки дерев.