Тесс Герритсен - Асистент

— А який вигляд повинна мати фанатка Елвіса? — запитав Корсак.

— Ну, розумієте, помада яскравіша, зачіска об’ємніша. Абсолютно не так, як у тих, хто слухає, приміром, Шостаковича.

— А яку музику слухала місіс Гелловел?

— Не пригадую.

— Ви лише місяць тому працювали з її тілом.

— Так, але я не всі деталі запам’ятовую. — Джої закінчив накладати на руки тональну основу й підійшов до голови, киваючи в ритмі «You Ain’t Nothing but a Hound Dog». У чорних джинсах і мартенсах він скидався на модного молодого художника. Але за полотно йому правила мертва плоть, а засобами творчості слугували пензлі для макіяжу й баночки.

— Думаю, потрібно пройтися по ній світло-бронзовими рум’янами, — сказав він, діставши баночку, і почав лопаткою змішувати кольори на палітрі з іржостійкої сталі. — Так, для старої фанатки Елвіса — саме те, що треба.

Він втирав рум’яна в щоки покійниці, піднімаючись угору аж до лінії росту волосся, де з-під чорної фарби визирали сиві корені.

— Може, ви пригадуєте, як розмовляли з дочкою місіс Гелловел? — сказала Ріццолі, показавши Джої фотографію Ґейл Їґер.

— Запитайте в містера Вітні. Майже всі переговори веде він. Я лише асистент…

— Але ви з місіс Їґер мали обговорювати макіяж її матері. Адже цим саме ви займаєтеся.

Джої уважніше подивився на фотографію Ґейл Їґер.

— Так, вона була дуже мила жінка.

— Була? — запитливо подивилася на нього Ріццолі.

— Слухайте, ну я новини дивлюся. Ви ж не думаєте, що вона досі жива?

Джої відвернувся і насупився: Корсак ходив по залі, зазираючи в шафи.

— Е-е-е… Детективе! Щось конкретне шукаєте?

— Та ні. Просто дивлюся, що у вас тут, у покійницькій. — Він щось дістав із однієї з шафок. — А оце — плойка?

— Так. Ми нашим клієнтам і голови миємо, і волосся крутимо, і манікюр робимо. Усе, щоб вони мали якомога кращий вигляд.

— Я чув, ви в цьому профі.

— Усі вони задоволені моєю роботою.

— А що, вони самі вам про це кажуть? — зареготав Корсак.

— Я про їхніх родичів. Їхні родичі задоволені.

Корсак відклав плойку.

— Ви працюєте на містера Вітні… Уже сім років?

— Десь так.

— Мабуть, ви пішли до нього, щойно школу закінчили.

— Спочатку я мив автомобілі для процесій і прибирав у цій залі. Відповідав на дзвінки по вечорах, коли просили забрати тіло. Потім містер Вітні дозволив мені допомагати йому з підготовкою тіл. А тепер у нього вже роки беруть своє, і я тут роблю майже все.

— Отже, у вас, мабуть, і ліцензія є?

Джої помовчав.

— Е-е-е, ну, взагалі-то ні. Якось руки не доходять подати заявку. Я просто допомагаю містеру Вітні.

— Чому б не подати заявку? Це крок уперед у кар’єрі, хіба ні?

— Моя робота подобається мені такою, як є.

Він знову зосередився на місіс Обер. Її обличчя тепер укривав рожевий рум’янець. Джої взяв маленьку щіточку і став розподіляти коричневу фарбу по сивих волосинах брів. Його пальці рухалися обережно, майже пестливо. Більшість чоловіків такого віку з ентузіазмом кидалися у вир життя, а Джої Валентайн вирішив проводити дні в товаристві мертвих. Він дбайливо збирав тіла по лікарнях і будинках для літніх людей. Привозив до цієї чистої світлої зали. Обмивав і обтирав їх. Застосовував шампуні, креми й пудри, щоб створити ілюзію, що покійники живі.

— Гарно, — прошепотів він, розтушовуючи рум’яна по щоках місіс Обер, — дуже гарно. Ти будеш прекрасна…

— Отже, ви тут працюєте вже сім років? — запитав Корсак.

— Я ж вам щойно сказав.

— І так і не завдали собі клопоту отримати якісь… документи на підтвердження кваліфікації?

— Чому ви знову про це запитуєте?

— Річ у тім, що ви не отримали б ліцензію і знаєте про це, правда?

Джої мовчки закляк на місці — він саме мав узяти помаду.

— Старий містер Вітні знає про ваше кримінальне минуле? — запитав Корсак.

Джої нарешті підвів голову.

— Ви ж йому не казали?

— Може, варто було. Зважаючи на те, що ви до смерті налякали ту бідну дівчину.

— Мені було всього вісімнадцять. Я помилився…

— Помилилися? Що, не в те вікно зазирнули? Не за тією дівчиною підглядали?

— Ми разом до школи ходили! Ми були знайомі!

— Отже, ви зазираєте у вікно лише до знайомих? А що ще ви робили такого, на чому вас не ловили?

— Кажу вам, це була помилка!

— Ви прокрадаєтеся до чужих будинків? Заходите до спалень? Може, цупите якусь дрібничку — гарненький бюстгальтер чи трусики?

— Господи.

Джої впустив помаду на підлогу і тепер дивився на неї. Вигляд він мав такий, наче його от-от знудить.