Тесс Герритсен - Асистент

Про Александра і Карренну Гент, які буквально за тиждень до своєї смерті їхали з аеропорту «Лоґан».

І про Кеннета Вейта. У нього відібрали права за водіння у нетверезому стані — а він з дружиною їздив до Бостона.

« То он як він їх знаходить? »

До автівки сідає пара. У дзеркалі видно гарненьке личко жінки. Вона зручно вмощується на шкіряному кріслі, думаючи про те, що їде додому. І не здогадується, що за нею стежать. Що буквально цієї миті чоловік, обличчя якого вона лише мигцем побачила, вирішує зупинити на ній свій вибір.

Ріцоллі по цеглинках розбудовувала свою теорію, а за вікном виблискували бурштинові ліхтарі. Зручна машина, спокійна дорога, шкіряні крісла, м’які, мов людська шкіра. Безіменний чоловік за кермом. Усе для того, щоб пасажир почувався спокійно і безпечно. Пасажир нічого не знає про чоловіка за кермом, але той може знати імена пасажирів. Номер рейсу. Адресу.

Потік машин призупинився. Далеко попереду вона бачила отвір тунелю — шматочок сірого світла. Вона сиділа обличчям до вікна, бо не наважувалася поглянути на водія. Боялася, що він помітить її страх. Руки змокли від поту. Вона схопила телефон у сумочці. Діставати його не стала, лише стиснула в руці, думаючи, що, на Бога, далі робити. Водій поки що не вчинив нічого підозрілого. Нічого такого, що змусило б подумати, ніби він не той, ким хоче здаватися.

Вона повільно дістала телефон і відкинула кришку, намагаючись у напівтемряві розгледіти цифри. «Потрібно говорити буденно, — вирішила вона. — Ніби ми з Фростом лише уточнюємо щось уже узгоджене. Ніяких криків і благань про допомогу». Але що сказати? «Гадаю, я в небезпеці, але не можу бути певна?» Вона натиснула кнопку швидкого виклику, під якою зберігався номер Фроста. Почула гудки і тихе «привіт», а потім потріскування.

« Тунель. Клятий тунель » .

Вона відключилася і поглянула вперед, щоб зорієнтуватися, чи скоро вихід. І тоді у дзеркалі мимохіть зустрілася поглядом із водієм. Так, вони зустрілися поглядами, і вона безпомилково визначила, що він за нею стежить. Тієї миті вони обоє все розуміли.

« Вибратися. Вибратися з машини! »

Вона кинулася до дверцят, але він їх уже заблокував. Вона з усієї сили вчепилася у кнопку розблокування.

І за ці долі секунди він устиг розвернутися назад і вдарити її тазером.

Плече прошило ударом у п’ятдесят тисяч вольт. Електричний імпульс вдарив по нервовій системі, як блискавка. В очах потемніло. Вона впала на сидіння, безтямно звісивши руки. Всі її м’язи безладно тіпалися у конвульсіях. Кінцівки тремтіли, підкоряючись — але вже не її волі.

Її висмикнуло з темряви якесь деренчання. Сірий туман лився на сітківку. Вона відчувала теплий металевий смак крові. На язиці, там де вона його прикусила, пульсував біль. Туман повільно розтанув, і вона побачила світло. Вони виїхали з тунелю і прямували… куди? Ріццолі все ще не могла ясно бачити, але розгледіла у вікні високі будівлі на тлі сірого неба. Спробувала поворухнути рукою, але вона обважніла і не рухалася. М’язи були виснажені конвульсіями. До того ж так нудило від будівель і дерев, які пролітали за вікном, що довелося заплющити очі. Вона зосередилася на спробі підкорити собі свої кінцівки і відчула, як м’язи посмикуються, а пальці стискаються в кулак. Міцніше. Сильніше.

« Відчини двері. Відімкни двері » .

Вона розплющила очі, намагаючись подолати нудоту. За вікном проносилися будівлі, а в животі все крутилося. Вона змусила себе витягнути руку. Подолані дюйми — маленькі перемоги. Тепер рука уже тягнулася до дверцят і кнопки розблокування. Натиснувши її, вона почула, як механізм, клацнувши, спрацював.

І раптом її схопили за ногу. Вона побачила чоловіка, який озирнувся на неї з-за керма і ткнув її тазером у стегно. Ще раз її тіло здригнулося, а кінцівки засмикалися. Капюшоном спала темрява.

Крапля холодної води упала їй на щоку. Потріскувала клейка стрічка, яку відмотували від рулону. Ріццолі отямилася, коли він скрутив їй руки за спиною, обігнувши їх багато разів, перш ніж відірвати стрічку. Далі він зірвав з неї туфлі, які зі стуком упали на підлогу. Зняв сліди, щоб клейка стрічка прилягала до голої шкіри. В очах у неї поступово розвиднілося. Вона побачила, що сидить у машині, а він, схилившись, скручує їй ноги. Крізь відчинені дверцята машини вона розрізнила тільки велику зелену пляму. Якісь болота і дерева. Жодної будівлі. Болота… Він зупинився в парковій зоні «Бек Бей Фенс»?