Тесс Герритсен - Двійник

Але пізніше, коли він проводив її нагору, було зрозуміло, що вони думають про ті самі можливості.

— Ось ваша кімната, — сказав господар дому, відчинивши двері до спальні Кейті. Мора увійшла, і її зустрів принадний погляд Брітні Спірс із величезного плаката на стіні. На полицях сиділи ляльки-Брітні, стояли її компакт-диски. «Мені ця кімната в страшних снах буде снитися», — подумала Мора.

— Матимете свою ванну, за цими дверима, — продовжив Баллард. — У шафці має бути кілька нових зубних щіток. І можете взяти халат Кейті.

— Вона не буде проти?

— Цього тижня вона з Кармен. Навіть знати не буде, що ви тут були.

— Дякую, Ріку.

Він зволікав, наче чекав, що вона ще щось скаже. Чекав слів, які змінять усе.

— Моро, — мовив він.

— Так?

— Я подбаю про вас. Хочу, щоб ви це знали. Те, що сталося з Анною… я не дозволю, щоб це сталося з вами. — Він розвернувся до виходу. М’яко сказав: — Добраніч, — і зачинив за собою двері.

«Я подбаю про вас».

«Хіба не всім нам цього хочеться? — подумала вона. — Щоб хтось дбав про нашу безпеку». Вона вже забула, як це — коли про тебе піклуються. Навіть у шлюбі з Віктором Мора ніколи не почувалася захищеною: він надто переймався собою, аби піклуватися ще про когось.

Лежачи в ліжку, вона слухала, як на столику поруч цокає годинник. Як рипить підлога сусідньої кімнати під кроками Балларда. Дім поволі огортала тиша. Мора дивилася, як стрілка годинника повзе від однієї години до іншої. Північ. Перша ночі. А вона ще не може заснути. Завтра буде зовсім виснажена.

«Може, він теж лежить без сну?»

Вона ледве знала цього чоловіка, так само, як ледве знала Віктора, коли виходила за нього. І який же з цього вийшов безлад — три роки її життя змарновано, і все через хімію. Через іскри між ними. Коли йшлося про чоловіків, вона сама собі не довіряла. Той, у ліжку з яким понад усе бажаєш опинитися, може бути найгіршим варіантом.

Друга ночі.

Вікном ковзнули вогні фар. На вулиці замуркотів двигун. Мора напружилася, думаючи: «Нічого страшного, це, певно, сусід пізно повертається додому». Тоді на ґанку почулися кроки. Вона затримала дихання. І зненацька темрява заволала — вона аж підстрибнула в ліжку.

«Сигналізація. У будинку хтось є».

Баллард загрюкав у її двері.

— Моро? Моро ! — гукав він.

— Усе гаразд!

— Замкни двері! Не виходь!

— Ріку?

— Лишайся в кімнаті!

Мора вибралася з ліжка, замкнула двері. Зіщулилася біля них, затуливши вуха руками від вереску сигналізації, за якою нічого не було чути. Подумала про Балларда, який саме спускався сходами. Уявила будинок, повний тіней. Хтось чекав унизу. «Де ти, Ріку?». Не було чути нічого, крім пронизливої сигналізації. Тут, у темряві, вона була глуха й сліпа щодо того, що могло нині рухатися до її дверей.

Вереск несподівано вщух. Запанувала тиша, в якій вона нарешті могла розчути калатання власного серця, своє перелякане дихання.

І голоси.

— Господи! — волав Рік. — Я ж міг тебе застрелити! Про що ти тільки думала?

Відповів дівочий голос — ображений, сердитий.

— Ти замкнув двері на ланцюжок! Я не могла ввійти та вимкнути сигналізацію!

— Не кричи на мене!

Мора відчинила двері, вийшла в коридор. Голоси зазвучали сильніше, повні люті. Перегнувшись через перила, вона побачила внизу Ріка — у синіх джинсах, без сорочки, за поясом пістолет, який він узяв із собою вниз. Донька не зводила з нього злого погляду.

— Друга ночі, Кейті. Як ти сюди доїхала?

— Друг мене підвіз.

— Серед ночі?

— Я по наплічник, ясно? Забула, що він мені завтра знадобиться. Не хотіла будити маму.

— Скажи, що це за друг? Хто тебе підвіз?

— Він уже поїхав! Ця сигналізація його злякала.

— То це хлопець? Хто?

— Я не втягуватиму його в проблеми!

— Що це за хлопець?

— Не треба, тату. Не починай.

— Ти залишишся тут і все розкажеш. Кейті, ану стій…

Кроки загупали й раптом спинилися. Кейті завмерла на сходах, дивлячись на Мору.

— Спускайся сюди! — загорлав Рік.

— Так, тату, — промимрила Кейті, не зводячи з неї очей. — Тепер зрозуміло, нащо ти замкнув від мене двері.

— Кейті! — Задзвенів телефон, Рік замовкнув і розвернувся взяти слухавку. — Алло? Так, це Рік Баллард. Тут усе гаразд. Ні, не треба приїжджати. Дочка прийшла додому і вчасно не вимкнула систему…

Дівчина дивилася на неї з відвертою ворожістю.

— То ви його нова подруга.

— Будь ласка, не лайтеся через це, — тихо відповіла Мора. — Я не його подруга. Мені просто треба було десь переночувати.