Стивен Кинг - Інститут

Наступного ранку Ша разом з іншими подивилися мультик із Сільвестром і Твіті, за яким ішов фільм хвилин на п’ятнадцять чи двадцять — про того ж рудого водія. Потім — ланч у кафетерії Задньої половини, де сигарети роздавали безкоштовно. Після обіду — мультфільм про Поркі Піґа, за ним — араб. Кожен фільм кінчався лікарем Гендріксом і незапаленим бенгальським вогником. Увечері дітям зробили пекучі уколи і свіжу порцію миготливих цяток. Потім їх завели назад у кінозал, де показали два­дцять хвилин відеороликів з автомобільними аваріями. Після кожної аварії на екрані з’являвся лікар Гендрікс із незапаленим вогником.

Пригнічений горем, та аж ніяк не дурний, Люк почав дещо розуміти. Неймовірне припущення, але не неймовірніше за епізодичну змогу розрізняти, що коїться в головах чужих людей. Окрім того, це багато чого пояснювало.

— Каліша каже, їй здається, що під час тих аварій вона знепритомніла і їй наснився сон, — шепотів Ейвері Люку на вухо. — Тільки вона не певна, що це був сон. Вона каже, що діти, тобто вона, Нікі, Айріс, Донна, Лен і ще хтось, стояли колом серед тих цяток, обхопивши одне одного руками і притиснувшись одне до одного головами. Каже, що там був лікар Гендрікс, і цього разу він запалив вогник, і це було страшно. І поки вони трималися одне за одного, то голова не боліла. Але вона каже, що це, мабуть, таки був сон, бо прокинулася вона в себе в кімнаті. Кімнати у Задній половині не схожі на наші. Двері на ніч замикаються. — Ейвері помовчав. — Я більше не хочу про це сьогодні говорити, Люку.

— Гаразд. Спи тоді.

Ейвері задрімав, але Люк іще довго не міг заснути.

Наступного дня він нарешті скористався ноутбуком для чогось іншого, крім як перевіряти дату, переписуватися з Гелен чи дивитися черговий мультик про Коня Боджека. Люк зайшов до містера Ґріффіна, а звідти — на сайт «Нью-Йорк Таймс», де йому повідомили, що без­оплатно він тут може прочитати до десяти статей. Люк точно не знав, що шукає, але був певен, що дізнається, як знайде. Так і сталось. Заголовок на першій шпальті за 15 липня був такий: «ПРЕДСТАВНИК БЕРКОВІЦ ПОМЕР ВІД ОТРИМАНИХ ПОРАНЕНЬ».

Люк не став читати статтю і перейшов до новин за попередній день. Цього разу заголовок повідомив, що «КАНДИДАТ НА ПОСАДУ ПРЕЗИДЕНТА МАРК БЕРКОВІЦ У КРИТИЧНОМУ СТАНІ ВНАСЛІДОК АВТОМОБІЛЬНОЇ АВАРІЇ». І фотографія. У Берковіца, члена Палати представників від Огайо, було чорняве волосся і шрам на щоці, який лишився після поранення в Афганістані.

Люк швидко проглянув статтю. Як повідомлялось, Берковіц їхав на зустріч з іноземними високопосадовцями з Польщі та Югославії, водій втратив контроль над автомобілем і врізався в бетонну колону мосту. Водій помер одразу, а Берковіц отримав «надзвичайно тяжкі поранення», як повідомило анонімне джерело з лікарні «Медстар». У статті не написали, чи був водій рудоволосим, але Люк і без цього знав, а також не мав сумніву, що незабаром в якійсь арабській країні помре ще один чоловік, якщо вже не помер. Або ж уб’є якусь значущу персону.

Люк дедалі більше переконувався, що з нього та інших дітлахів готують екстрасенсорних дронів — так, навіть із благенького Ейвері Діксона, який і мухи не скривдить. Люк почав непокоїтись, але остаточно вирвати його з глибокого журного сну зміг лиш атракціон жахів, влаштований Гаррі Кроссом.

Наступного вечора в кафетерії зібралося чотирнадцять чи п’ятнадцять дітей. Хтось розмовляв, хтось сміявся, деякі новенькі плакали або кричали. Люк подумав, що Інститут у чомусь нагадує старомодний притулок для божевільних, де хворих не лікували, а просто утримували.

Гаррі на вечерю не прийшов, і на обіді його теж не було. Люк не особливо звертав увагу на цього велетня-незграбу, коли той з’являвся в полі зору, та в кафетерії його було важко не помітити, бо по обидва боки з ним завжди сиділи Ґрета і Ґерда у своїх однакових вбраннях. Вони з блиском в очах споглядали Гаррі, поки він розводився про NASCAR, реслінг, улюблені передачі й життя-буття «в рідній Сельмі». Якщо хтось просив його стулити пельку, маленькі Ґ. одразу звертали на нахабу вбивчі погляди.

Цього вечора Ґ. їли самі, і через це вигляд у них був нещасний. Проте вони лишили між собою місце для Гаррі, і коли він зайшов до кафетерію — повільно, гойдаючи з боку в бік своїм голим обгорілим черевом, — вони з привітними криками кинулись до нього. І Гаррі вперше не звернув на них уваги. Очі немов спорожніли, зіниці рухалися порізно, геть не так, як у здорових людей. Підборіддя блищало від слини, на штанах у паху виднілась мокра пляма. Розмови стихли. Новоприбулі змішалися, перелякалися. Старожили, які вже встигли отримати свою пор­цію тестів, стривожено перезирнулися.