Стивен Кинг - Інститут

— Так, але це щось інше. Щось гірше. Як… Не ’наю…

Люк притулився чолом до Ейвері і став вслухатися, як міг. І вловив гудіння, наче десь високо над головою летів літак.

— Звук? Мов щось у небі летить?

— Так! Але не літак. Радше як бджолиний рій. Гудіння. Здається, воно йде із задньої половини Задньої половини.

Ейвері посовався в ліжку. При світлі лампи скидався вже не на дитину, а на стурбованого дідуся.

— Голова болить усе дужче і дужче, довше і довше, бо їх без кінця змушують дивитися на цятки… сам знаєш, спалахи… і їм без кінця роблять уколи і показують фільми.

— І бенгальський вогник, — сказав Люк. — Вони мають його побачити, бо це пусковий сигнал.

— Ти про що?

— Ні про що. Засинай.

— Не думаю, що вийде.

— Спробуй.

Люк обійняв Ейвері й глянув на стелю. Він згадав стару блюзову пісню, яку була наспівувала його мама: «Із першого ж дня я була твоя. Забрав усе краще, то бери й решту, любий, — я пропаща».

Люк дедалі більше переконувався, що саме для цього їх тут і тримають — забрати все краще. Їх перетворювали на зброю і використовували, аж доки висотували вщент. Тоді їх відправляли в задню половину Задньої половини, і вони приєднувались до гудіння… чи що воно таке.

Такого бути не може, сказав собі Люк. От тільки люди думають, що такого Інституту теж не може бути, і вже напевно в Америці, а якби був, то неодмінно пішли б чутки, бо в наші дні таємниць не існує: ніхто не тримає язика за зубами. Але ось маємо — він в Інституті. Діти в Інституті. Спогад про Гаррі Кросса, якого судомило на підлозі в кафетерії, і піна лилася з рота, — жахливий; маленька вразлива дівчинка зі звернутою шиєю і тьмяними очима, які дивляться в порожнечу, — ще гірше; але ніщо не могло зрівнятися з тим, коли ти зазнаєш постійного мозкового штурму, аж доки не приєднуєшся до бджолиного гудіння. Якщо вірити Ейвестеру, саме це мало не сталося сьогодні з Айріс, і скоро це станеться з Нікі, за яким сохнуть усі дівчата, а також із дотепником Джорджем.

І з Калішею.

Зрештою Люк заснув. А коли прокинувся, сніданок уже скінчився, і в ліжку з ним нікого не було. Люк вибіг у коридор і помчав у кімнату до Ейвері, здогадуючись, щó він там може побачити, але постери висіли на місці, і солдатики нерівним строєм лежали на комоді.

Люк із полегкістю видихнув, а потім скривився, коли хтось зарядив йому потиличника. Він озирнувся і побачив Вайнону (на прізвище Бріґґз).

— Одягни штани, юначе. Я волію не дивитися на мужиків у спідньому, якщо їм не двадцять два і стояка нема. А це не про тебе.

Вайнона дочекалась, поки Люк піде. Він показав їй середній палець (окей, коло грудей, а не в повітрі, але все одно було класно) і повернувся до себе вдягатись. У кінці коридору, на стикові з іншим крилом, він побачив візок з білизною і написом «Дендракс». Його там могла лишити Джолін чи будь-яка інша покоївка, що прийшла допомогти з поточним напливом «гостей», але Люк знав, що це Морін. Він її відчував. Вона повернулася.

Зустрівшись із Морін п’ятнадцять хвилин по тому, Люк подумав: «Такою хворою я її ще не бачив».

Вона прибиралася в кімнаті близнючок, знімала постери з диснеївськими принцами і принцесами, дбайливо укладала їх в картонні коробки. Ліжка малих Ґ. вже стояли голі, простирадла скинуті в кошик Морін з рештою брудної білизни, що вона назбирала.

— Де Ґерда? — спитав Люк.

Він також міркував, де можуть бути Гаррі з Ґретою, уже не кажучи про інших, які померли в результаті цих сраних експериментів. Чи є десь у цій пекельній дірі крематорій? Може, на поверсі «Е»? Якщо так, то фільтри там стоять за останнім словом техніки, інакше він би чув дим від спалювання дитячих трупів.

— Не став мені жодних питань, і я не брехатиму. Іди собі, Люку, ходи у справах.

Вона говорила коротко і сухо, зневажливо, але це все було вдавано. Навіть слабка телепатія в чомусь допомагала.

Люк узяв із миски в кафетерії яблуко, і пачку цукрових сигарет («КУРИ, ЯК ТАТУСЬ!») із торговельного автомата. Льодяники нагадали йому про Калішу, він засумував, але й наче зблизився з нею. Люк визирнув на майданчик, де восьмеро чи дев’ятеро дітей розважали себе всіляким приладдям — натовп порівняно з тим часом, коли він сам сюди потрапив. Ейвері сидів на гумовому покритті біля батута — голова на грудях, очі заплющені — і міцно спав. Люк не здивувався. В малого серунця видалася важка ніч.

Хтось поплескав його по плечу, сильно, але не ворожо. Люк озирнувся і побачив Стіві Віппла, одного з новеньких.