Стивен Кинг - Інститут

Люк ні на що не міг дивитися — лампа вимкнена, немає вікна, крізь яке знадвору проникало б хоч якесь світло, але він все одно вдивлявся і наче побачив Калішу.

— З нею все добре? — прошепотів Люк.

— Так. Поки що.

— Нікі там? З ним усе добре?

— Так, — зашепотів Ейвері. — І з Айріс теж. Тільки голова час від часу болить. І в інших дітей також. Ша гадає, що це від фільмів. І цяток.

— Яких фільмів?

— Не знаю. Ша їх поки не дивилась, але Нікі вже бачив. І Айріс теж. Каліша каже, їй здається, що там є ще діти, типу, в задній половині Задньої половини, але там, де вони зараз, дітей небагато. Джиммі й Лен. І Донна.

«У мене комп’ютер Донни, — подумав Люк. — Я його успадкував».

— Спершу там був Боббі Вашингтон, але його вже забрали. Айріс сказала Каліші, що бачила його.

— Я цих не знаю.

— Каліша каже, що Донна перейшла в Задню половину за кілька днів до твого приїзду. Тому ти отримав її комп’ютер.

— Ну ти химерний, — сказав Люк.

Певно, Ейвері й так знав, що химерний, тому не звернув уваги.

— Їм роблять болючі уколи. Уколи і цятки, уколи і цятки. Ша каже, думає, що в Задній половині кояться страшні речі. Каже, може, в тебе вийде із цим щось вдіяти. Каже…

Ейвері замовк, та говорити не було потреби. На одну коротку мить Люк побачив сліпучо ясний образ, який, без сумніву, йому послала Каліша Бенсон через Ейвері Діксона: канарка в клітці. Дверцята розчахнулись, і пташка полетіла геть.

— Вона каже, що тобі єдиному розуму стане.

— Якщо вийде, так і зроблю, — мовив Люк. — Що ще вона тобі казала?

Але відповіді не було. Ейвері вже спав.

Минуло три тижні.

Люк їв. Спав, ходив і знову їв. Скоро він завчив меню напам’ять і саркастично плескав у долоні разом з іншими, коли щось змінювалось. Траплялись дні, коли були тести. Траплялись дні, коли були уколи. Інколи — те і друге. А інколи — нічого взагалі. Від кількох уколів йому стало зле. Від більшості — ні. Горло не склепалось, хоч за це можна дякувати. Він вигулювався на майданчику. Дивився телевізор, потоваришувавши з Опрою, Еллен, доктором Філом, суддею Джуді [70] Опра Вінфрі, Еллен Дедженерес — ведучі популярних ток-шоу; Доктор Філ — американський телевізійний психолог, «Суддя Джуді» — реаліті-шоу, де відтворюють судові засідання. . Переглядав відео на ютьюбі, як котики роздивляються себе в дзеркалі чи собачки ловлять фрисбі. Інколи сам, інколи — з кимось із дітей. Коли до нього в кімнату заходив Гаррі, з ним завжди були двійнята, і вони вимагали мультиків. Коли ж Люк приходив до Гаррі, двійнята майже завжди були там. Гаррі чхати хотів на мультики. Натомість він був ласий до відеороликів з реслінгу, мішаних бойових мистецтв і масових зіткнень автомобілів NASCAR [71] NASCAR — організація, що з 1949 року влаштовує автомобільні перегони. . Зазвичай він вітав Люка фразою «Глянь-но». Двійнята до одуру любили розмальовувати, і доглядачі без кінця постачали їм книжки-розмальовки. Малі здебільшого не вилізали за лінії, але одного дня в них явно не виходило, вони багато сміялись, і Люк дійшов висновку, що дівчата чи то п’яні, чи то під кайфом. Коли він попитав про це в Гаррі, той сказав, що вони самі захотіли спробувати. Йому стало совісті через це засоромитись, а коли двійнята блювонули (тандемом, як вони все робили), то йому стало совісті засоромитись іще дужче. Він навіть прибрав за ними. А ще одного дня Гелен виконала на батуті потрійний гвинт, засміялася, поклонилася, а тоді розридалася і не давала себе втішати. Коли Люк спробував, вона замолотила його своїми маленькими кулаками — тук-тук-тук-тук. Певний час Люк обігрував усіх новачків у шахи, а коли набридло, став вигадувати способи програти, що, на диво, було досить важко.

Він почувався мов уві сні, коли не спав. Відчував, як знижується коефіцієнт інтелекту, достоту відчував — неначе вода витікає з кулера, бо хтось кран не закрутив. Він відміряв плин цього химерного літа за таймером у себе на комп’ютері. Окрім як дивитись відео на ютьюбі, він використовував ноутбук з єдиною (за одним важливим винятком) метою: переписуватися з Джорджем і Гелен, коли вони сиділи по своїх кімнатах. Люк ніколи не був ініціатором розмов і намагався чимшвидше їх закінчити.

«Що з тобою, блін, таке?» — якось написала Гелен.

«Нічого», — відповів він.

«Чого ми досі в Передній половині, як гадаєш? — вигулькнув Джордж. — Ну, я не жаліюся…»

«Не знаю», — відписав Люк і вийшов з чату.