Стивен Кинг - Інститут

«Вбите подружжя».

Ці слова і стали тою лядою, в яку дуже легко провалитися. Від самого початку Люк був майже певен, що йому брешуть, але це «майже» не дозволяло ляді прочинитися. Воно лишало місце для слабкої надії. А відвертий заголовок поклав надії край. І оскільки вони були мертві, «вбиті», то хто став найбільш вірогідним підозрюваним? «ЗНИК­ЛИЙ СИН», ясна річ. Детективи, які розслідували справу, вже мали б дізнатися, що Люк особливий, малий геній, а хіба малі генії не схильні мати нестабільну психіку? І легко з’їжджати з котушок?

Каліша криком висловила свій спротив, але Люк такого не робитиме, як би йому не хотілося. В душі він міг кричати скільки завгодно, але не вголос. Він не знав, чи буде якась користь із його таємниць, але знав, що в стінах цього закладу, який Джордж Айлс по праву називав пекельною дірою, є тріщини. І якщо в Люка вийде скористатися цими таємницями (а також своїм нібито високим рівнем інтелекту) як ломом, то якусь тріщину можна буде розширити. Він не знав, чи втеча взагалі реальна, але якщо знайти спосіб, вона стане тільки першим кроком до вищої мети.

Треба завалити стелю — так вирішив Люк. Як Самсон після стрижки, на яку його вмовила Даліла. Завалити їм стелю і розчавити. Розчавити їх усіх.

На деякий час Люк провалився в дрімоту. Йому снилося, що він удома і що мама з татом живі. Це був добрий сон. Тато нагадав йому виставити при дорозі баки зі сміттям. Мама наготувала оладків, і Люк вимочив їх у чорничному сиропі. Тато з’їв один з арахісовим маслом, дивлячись ранкові новини на CBS із Ґейл Кінг і звабливою Норою О’Доннелл, а тоді поцілував Люка в щоку, Айлін — у губи і пішов на роботу. Гарний сон. Мати Рольфа збиралася відвезти хлопців до школи, і коли вона просигналила в клаксон, Люк схопив рюкзак і побіг до виходу.

«Агов, не забудь гроші на ланч!» — гукнула мама і передала йому… не монети, а жетони, і тоді Люк прокинувся і збагнув, що в нього в кімнаті хтось є.

Люк не бачив, хто то, бо в якийсь момент, певно, вимкнув лампу, хоч і не пам’ятав цього. Він чув, як біля столу тихо шарудять чиїсь ноги, і першим йому спало на думку, що якийсь доглядач прийшов забрати ноутбук, бо весь цей час за ним таки стежили, і нерозумно було переконувати себе в протилежному. Дуристикус максимус.

Він пройнявся люттю, мов отрутою. Не встав, а скочив з ліжка з наміром розправитися з гостем, ким би той не був. І байдуже до лящів, стусанів або того клятого шокера. Люк устигне завдати хоч кілька добрячих ударів. Може, вони і не збагнуть справжньої причини нападу, але то нічого. Головне, що Люк знатиме.

Тільки це був не дорослий. Люк наштовхнувся на маленьке тіло і збив його з ніг.

— Ай, Люкі, не треба! Не бий мене!

Ейвері Діксон. Ейвестер.

Люк намацав його, підняв і повів до ліжка, де ввімкнув лампу. Вигляд в Ейвері був нажаханий.

— Господи, що ти тут робиш?

— Я прокинувся і злякався. До Ші я не можу піти, бо її забрали. Тому я прийшов сюди. Можна мені лишитися? Будь ласка.

Це була правда, проте не цілковита. Люк зрозумів це з такою ясністю, що всі попередні «чуйки» видалися блідими і непевними. Бо Ейвері сильний ТП, набагато сильніший за Калішу, і зараз він… ну… вів трансляцію .

— Лишайся. — Але коли Ейвері поліз у ліжко, Люк додав: — Ні-ні-ні, спершу сходи в туалет. У моє ліжко ти не пудитимеш.

Ейвері не став сперечатись, і невдовзі Люк почув плескіт сечі в унітазі. Довгий плескіт. Коли Ейвері повернувся, Люк вимкнув світло. Ейвері вмостився під ковдрою біля Люка. Як добре бути не самому. Чудово навіть.

Ейвері зашепотів йому на вухо:

— Мені шкода, що так сталося з твоєю мамцею і татком, Люку.

Кілька секунд Люк не міг вимовити ані слова. А коли зміг, то зашепотів у відповідь:

— Ви з Калішею про мене говорили вчора на майданчику?

— Так. Вона сказала мені ходити до тебе. Сказала, що посилатиме тобі листи, а я буду поштарем. Можеш розповісти Джорджу і Гелен, як вирішиш, що це безпечно.

Люк не міг так вирішити, бо тут усе небезпечно. Навіть думати небезпечно. Він прокрутив в уяві епізод, коли Каліша розповідала про бійку між Нікі і червоними доглядачами із Задньої половини. «І вибив його з рук», — ось що він тоді сказав, маючи на увазі шокер. Каліша не питала, звідки Люк про це дізнався, бо сама вже, напевно, здогадалась. Невже він думав, що зможе тримати від неї в таємниці свою нову здібність до телепатії? Від інших — так, але ж не від Каліші. І не від Ейвері.

— Дивися! — прошепотів Ейвері.