Стивен Кинг - Інститут

— Ні, нехай телепатія, нехай телекінез, але якась прекогніція? Це ж не наука, а циркова фігня!

— Запевняю вас, що ні, — сказав Сміт. — Наші прекогніти знаходили мішені. ТК і ТП, діючи групами задля більшої потужності, знищували їх.

— Прекогніція існує, Тіме, — тихо промовив Люк. — Я ще до того, як утік з Інституту, знав, що це воно. І Ейвері також це зрозумів. Більше це ніяк не пояснити. Я читав весь час, відколи ми вибрались, усе, що міг знайти про це. Статистика, в принципі, незаперечна.

Каліша й Нікі приєдналися до Люка. Вони з цікавістю споглядали білявого чоловіка, що назвався Біллом Смітом, проте обоє мовчали. Енні стала позаду них. Одягнена в серапе, хоча було тепло, вона виглядала як мексиканська стрільчиня. Очі в неї були ясні й свідомі. Діти змінили її. Тім не думав, що це через їхню силу — у тривалій перспективі вона спричиняє протилежний вплив. Він вважав, що це просто зв’язок з ними, а можливо, той факт, що діти прийняли її саме такою, яка вона є. У будь-якому разі він радів за неї.

— Бачите? — підкреслив Сміт. — Це підтвердив навіть ваш геній. Наші шестеро екстрасенсів — якийсь час їх було восьмеро, а якось, у сімдесятих, лише четверо, дуже скрутний час — постійно шукають певних людей, яких ми називаємо шарнірами . Вони — точки повороту, на яких можуть крутитися двері людського вимирання. Шарніри — не виконавці знищення, а його вектори . Вестін — один із таких. Щойно ми дізнаємóся про них, то досліджуємо, вивчаємо, спостерігаємо, записуємо на відео. І зрештою передаємо їх дітям у різних Інститутах, які їх нейтралізують тим чи іншим способом.

Тім хитав головою:

— Я в це не вірю.

— Як сказав Люк, статистика…

— Статистика може будь-що довести. Ніхто не може бачити майбутнє. Якщо ви зі своїми колегами в це вірите, то у вас не організація, а секта якась.

— У мене була вуйна, що могла бачити майбутнє, — раптом випалила Енні. — Одного разу вона змусила своїх хлопців сидіти вдома, коли вони хотіли піти в джук-джойнт [135] Juke joint — вид дешевих американських барів з музичними апаратами. , і тієї ночі там вибухнув пропан. Двадцятеро людей згоріли, як миші в бовдурі, а її хлопці безпечно вдома пересиділи. — Вона замовкла, тоді додала, ніби підсумовуючи: — А ще вона знала, що Трумена виберуть президентом, а в таку херню ніхто не вірив.

— І про Трампа знала? — запитала Каліша.

— О, та вона давно вмерла, як з’явився той діляга сраний, — сказала Енні, й коли Каліша підняла відкриту долоню, Енні хвацько ляснула її.

Сміт проігнорував це втручання в розмову.

— Світ стоїть, Тіме. І це не статистика, а факт. Через сімдесят років після того, як на Хіросіму й Нагасакі скинули атомні бомби, світ стоїть, хоча в багатьох країн є ці бомби, хоча примітивні людські емоції все одно беруть гору над раціональним мисленням, а забобони, замасковані під релігію, досі вирішують курс людської політики. Чому так? Бо ми його захищали. А тепер цей захист зник. Ось що зробив Люк Елліс, і ви в цьому взяли участь.

Тім перевів погляд на Люка:

— Ти в це віриш?

— Ні, — сказав Люк. — І він теж, принаймні не до кінця.

Хоча Тім і не знав, Люк думав про дівчину, яка питала його про математичну задачу на академічному тесті, про ціни на кімнати в готелі Аарона. У неї вийшла неправильна відповідь, і тут те саме, лише в набагато більшому масштабі; неправильна відповідь, що вийшла через хибу в рівнянні.

— А от вам би точно хотілося в це вірити, — сказав Сміт.

— Енні має рацію, — продовжив Люк. — Дійсно, є люди, в яких трапляються спалахи прекогніції, і, можливо, її тітка — одна з таких. Що б цей мужик тут не говорив і в що б він не вірив, це явище не настільки рідкісне. Може, і у вас таке траплялося, Тіме, але ви це якось по-іншому називаєте. Може, інстинктом.

— Або передчуттям, — додав Нікі. — У телепрограмах у копів завжди якісь передчуття.

— Телепрограми — це не життя, — заперечив Тім, але згадав дещо в минулому: раптове рішення без якихось видимих причин зійти з літака й натомість прогулятися в північному напрямку.

— І доброго в тому мало, — сказала Каліша. — Я так люблю «Рівердейл» [136] «Riverdale» — американський підлітковий телесеріал сервісу «Netflix». .

— Слово «осяяння» постійно використовують у тих історіях, — сказав Люк, — тому що саме на це воно й схоже, щось наче спалах, удар блискавки. Я в це вірю, і також вірю, що можуть бути люди, здатні це контролювати.

Сміт підняв руки в жесті «ось, сам чуєш».