Стивен Кинг - Інститут

— Маячня, — різко відповів Тім. — Це просто смішно.

— Та ні. Я вам розкажу один приклад. Коли діти з Інституту в Мейні вирішили влаштувати повстання, яке, ніби вірус, поширилося на інші Інститути, вони вже були почали працювати над самогубством євангеліста на ім’я Пол Вестін. Завдяки Люку Еллісу цей чоловік досі живий. За десять років він стане найближчим колегою одного джентльмена-християнина, який буде міністром оборони США. Вестін переконає міністра, що війни не уникнути, міністр переконає президента, а той зрештою вирішить завдати превентивного ядерного удару. Усього одна бомба, але вона може штовхнути всі кісточки доміно. Що буде далі, ми передбачити не можемо.

— Ви взагалі не можете знати щось подібне.

— А як, по-вашому, ми відбирали мішені, містере Джеймісон? З капелюха папірці витягували?

— Телепатією, напевно.

Містер Сміт подивився на нього, як терплячий учитель на недолугого учня.

— ТК рухають предмети, а ТП читають думки, але ніхто з них не може передбачати майбутнє. — Він знову дістав сигарету. — Точно не хочете?

Тім похитав головою.

Сміт закурив.

— Діти на кшталт Люка Елліса й Каліші Бенсон трапляються рідко, але є люди, які трапляються ще рідше. Вони цінніші за найцінніші метали. І знаєте, що найкраще? Їхні таланти не згасають з віком і не знищують розум власників.

Тім помітив якийсь рух боковим зором і повернувся. По дорозі підійшов Люк. Згори на пагорбі стояла Енні Леду з дробовиком через руку. З боків її обступали Каліша й Нікі. Сміт поки нікого з них не бачив; він вдивлявся над затягнутою серпанком далечиною в маленьке містечко Дюпрей і блискучу колію, що пробігала через нього.

Тепер Енні проводила більшу частину часу на Катоба-Гілл. Вона була в захваті від дітей, а їм подобалась її компанія. Тім указав на неї, тоді провів у повітрі рукою: стій на позиції. Вона кивнула й залишилася на місці, спостерігати. Сміт досі насолоджувався краєвидом, який і справді тішив око.

— Припустімо, є інший Інститут — дуже маленький, дуже особливий , де все першокласне й найсучасніше. Де немає старих комп’ютерів і трухлявої інфраструктури. Він розташований у цілком безпечному місці. Інші Інститути діяли на територіях, які ми вважали ворожими, але не цей. Там нема тазерів, уколів, покарань. Нема сенсу піддавати резидентів цього особливого Інституту близьким до смерті ураженням, як-от резервуар з водою, щоб допомогти розкрити глибші вміння. Скажімо, він у Швейцарії. Може, й ні, але нехай поки буде. Він точно на нейтральній території, бо багато країн зацікавлені в його утриманні й спокійній діяльності. Дуже багато. Зараз у цьому місці шестеро особливих гостей. Вони вже не діти; на відміну від телепатів і телекінетиків у різних Інститутах, їхні таланти не слабшають і не зникають наприкінці підліткового віку, після двадцяти. Двоє з цих людей навіть уже літні. Їхні показники МНФ не співвідносяться з їхніми дуже особ­ливими вміннями, тому їх надзвичайно важко відшукати. Ми постійно шукаємо заміну, але наразі пошуки припинено, бо в цьому, здається, немає сенсу.

— Що це за люди?

— Прекогніти, — відповів Люк.

Сміт крутнувся від переляку.

— О, привіт, Люку. — Він усміхнувся, але й на крок відступив. Злякався? Тім подумав, що так. — Прекогніти, точно.

— Про що ви? — запитав Тім.

— Про прекогніцію, — сказав Люк. — Людей, які можуть бачити майбутнє.

— Ти ж жартуєш, правда?

— Ні я, ні він не жартуємо, — промовив Сміт. — Тих шістьох можна назвати лінією ВРП [134] DEW line (Distatnt Early Warning — віддалене ракетне попередження) — система радіолокаційних станцій на півночі Канади, а також на Алеутських і Фарерських островах, у Ґренландії та Ісландії, створена під час холодної війни для попередження про наступ радянських бомбардувальників. — старим акронімом часів холодної війни. Або, якщо хочете бути більш сучасними, вони — наші дрони, що залітають у майбутнє і позначають місця, де почнуться пожежі. Ми зосереджені на тому, щоб зупинити принаймні найбільші. Світ виживає тому, що ми можемо застосовувати ці превентивні заходи. Тисячі дітей померли в процесі, але мільярди врятовано. — Він повернувся до Люка й усміхнувся: — Звісно ж, ти розумієш — це проста дедукція. Наскільки я знаю, ти ще й тямущий математик, тож точно бачиш, яке тут відношення витрат і вигоди. Може, воно тобі не подобається, але ти розумієш.

Енні з двома молодими підопічними знову почали спускатися пагорбом, але цього разу Тім вирішив не вказувати їм зупинитися. Його приголомшило почуте.