Стивен Кинг - Інститут

— Ти коли востаннє їв?

— Не знаю, — відповів Люк. — Не дуже пам’ятаю.

— А скільки ти вже на поїзді?

— Десь добу. — Здається, це було правильно, але відчувалося, ніби набагато довше.

— Аж зі самої землі янкі [95] Yankee land — північноамериканська сленгова назва регіону Нова Англія. їдеш, так?

— Так.

Більшої країни янкі, ніж Мейн, ще пошукати треба, подумав Люк.

Метті показав на вухо Люка.

— Хто це зробив? Твій старий? Вітчим?

Люк із тривогою витріщився на нього.

— Хто… чому ви так думаєте? — Відповідь була очевидна. — Мене шукають. Так само було в минулому місці, де зупинявся поїзд. Скільки їх там? Що вони сказали? Що я втік з дому?

— Ага. Твій дядько. Він привів кількох друзів і копа з Райтсвілл-Біч. Вони не пояснили, але так, сказали, що ти втік з дому, з самого Массачусетса. І якщо хтось таке тобі зробив, то я розумію чому.

Те, що з тими чоловіками був коп, сильно злякало Люка.

— Я заліз у поїзд у Мейні, не в Массачусетсі, а мій тато мертвий. Мама теж. Усе, що вони кажуть, — брехня.

Білий думав над цим.

— То хто зробив це з твоїм вухом, голодранцю? Якийсь мудак із притулку?

У принципі, недалеко від правди, подумав Люк. Так, він був у певному притулку, і так, ним керують мудаки.

— Це важко пояснити. Просто… сер… якщо я попадусь цим людям, вони мене заберуть. Можливо, не змогли б, якби не мали копа з собою, але він там є. Вони мене заберуть туди, де все це сталося. — Він показав на вухо. — Будь ласка, не видавайте мене. Дайте мені лишитися на поїзді.

Метті почухав голову.

— Ну, не знаю. Ти малий, і в тебе проблеми.

— Проблеми будуть набагато більші, якщо ті чоловіки мене заберуть.

«Повір у це, — щосили думав він. — Повір у це, повір у це».

— Ну, не знаю, — повторив Метті. — Хоча я не дуже задивлявся на ту трійцю, але я тобі чесно кажу. Виглядали трохи знервованими, навіть коп. А ще з тобою зараз говорить чувак, який сам тікав з дому тричі, доки нарешті не вдалося. Перший раз я був десь твого віку.

Люк нічого не відповів. Принаймні Метті рухається в правильному напрямку.

— Куди їдеш? Хоч знаєш?

— Кудись, де зможу дістати їжі, води і сісти подумати , — сказав Люк. — Мені треба подумати, бо ніхто не повірить у ту історію, яку я розповім. Особливо враховуючи, що я дитина.

— Метті! — гукнув хтось. — Виходь, мужик! Чи хочеш безкоштовно прокататись до Південної Кароліни?!

— Малий, тебе що, викрали?

— Так , — видихнув Люк і заплакав. — І ті люди… той, що каже, що він мій дядько, і коп…

— МЕТТІ! Витирай сраку й ВИХОДЬ!

— Я правду кажу, — просто сказав Люк. — Якщо хочете допомогти мені, відпустіть.

— Ну, бля. — Метті сплюнув з краю вагона. — Це ніби якось не дуже правильно, але те твоє вухо… ті мужики, вони точно погані?

— Найгірші, — відповів Люк.

Насправді від найгірших він утік, але те, залишиться він тут чи ні, зараз залежить від того, як вирішить учинити цей чоловік.

— Хоч знаєш, де ти зараз?

Люк похитав головою.

— Це Вілмінгтон. Поїзд зупиниться в Джорджії, тоді в Тампі, а кінцева станція — Маямі. Якщо тебе шукатимуть, орієнтування на розшук, чи «Ембер-алерт» [96] «AMBER Alert» — американська система сповіщення про викрадення дітей. , чи як там воно називається, то шукатимуть усюди. Але наступна зупинка — то просто гіменце на мапі. Ти можеш…

— Метті, де тебе, нахуй, носить? — Набагато ближче. — Де ти там шаройобишся? Нам уже виписуватися треба.

Метті знову непевно подивився на Люка.

— Будь ласка, — прошепотів той. — Вони мене топили в резервуарі. Майже втопили. Знаю, в це важко повірити, але це правда.

Шурхіт кроків на гравії, наближаються. Метті зіскочив і шарпнув двері вагона, зачинивши його на три чверті. Люк заповз назад у своє гніздо за деталями для двигуна.

— Я думав, ти срати пішов. А ти що тут робиш?

Люк чекав, що Метті скаже: «Там малий їде зайцем у тому вагоні, якусь фігню мені втирав про те, що його викрали в Мейні, запихали в бак з водою, щоб я його до дядька не повів».

— Та я зробив те, що мав, а потім хотів подивитися на ті ручні газонокосарки «Кубота», — сказав Метті. — Мій «Лон-бой» скоро накаже довго жити.

— Ну та пішли вже, поїзд не жде. Слухай, ти тут того малого ніде не бачив? Може, заскочив на поїзд на північ і вирішив, що Вілмінгтон — непогане місце, щоб зупинитися?

Настала пауза. Тоді Метті промовив:

— Ні.

Увесь цей час Люк сидів, напружено нахилившись уперед. Після цього слова він відкинувся, сперся головою на стіну вагона і заплющив очі.