Стивен Кинг - Інститут

Настала черга місіс Сіґсбі трохи поспати на дивані у внутрішній кімнаті, а Стекгаус зачинив двері, щоб жоден телефон — стаціонарний чи його супутниковий — її не турбував. Фелловз потелефонував із комп’ютерного залу за десять третя.

— 9956-й виїхав з Річмонда, — повідомив він. — Жодного сліду хлопця.

Стекгаус зітхнув і потер підборіддя, відчуваючи шерхіт щетини.

— Ясно.

— Шкода, що ми не можемо просто зупинити той поїзд на якомусь обгінному шляху та обшукати. Одразу розв’я­зати питання, чи він там.

— Шкода, що всі люди світу не стоять у великому колі й не співають «Дайте миру шанс» [92] «Give Peace a Chance» (1969) — антивоєнна пісня Джона Леннона. . Коли він прибуває до Вілмінгтона?

— Має бути о шостій. Раніше, якщо трохи поквап­ляться.

— Скільки в нас там людей?

— Зараз двоє, ще один у дорозі з Ґолдсборо.

— Вони ж розуміють, що нагнітати ситуацію не варто, правда? Такі люди привертають увагу.

— Думаю, все буде з ними добре. Прикриття хороше. Малий утікач, стурбовані батьки.

— Краще тобі сподіватися, що все буде добре. Тримай мене в курсі.

Лікар Гендрікс увійшов до кабінету, не переймаючись тим, щоб постукати. Під очима в нього темніли кола, одяг був весь зім’ятий, а волосся стирчало сталево-сірим гребенем.

— Якісь новини?

— Ще ні.

— Де місіс Сіґсбі?

— Відпочиває, їй це давно потрібно. — Стекгаус відкинувся в кріслі й витягнувся. — Діксона ще в резервуар не опускали, так?

— Звісно, ні. — Данкі Конга на позір дещо образила така думка. — Він не рожевий. Далеко не рожевий. Це божевілля — ризикувати пошкодити такі високі показники МНФ. Або посилити його вміння. Що малоймовірно, але не неможливо. Сіґсбі мені голову відкрутить.

— Не відкрутить, і малий відправляється в резервуар сьогодні, — сказав Стекгаус. — Топіть малого уйобка, доки він не подумає, що здох, а тоді ще трохи топіть.

— Ви серйозно? Він — цінність! Один з найпотужніших позитивних ТП за останні багато років!

— Мені пофіг, навіть якщо він може ходити по воді й стріляти блискавками зі сраки, коли пердить. Він допоміг Еллісу втекти. Нехай грек займеться ним, щойно вийде на зміну. Він їх топити любить. Скажи Зікові, нехай не вбиває шмаркача, я розумію його цінність, але хочу, щоб він пережив щось таке, чого не забуде, аж доки могтиме щось пам’ятати. А тоді — в Задню половину його.

— Але місіс Сіґсбі…

— Місіс Сіґсбі цілком погоджується.

Чоловіки обернулися. Вона стояла у дверях між кабінетом і приватною кімнатою. Першою думкою Стекгау­са було, що вона виглядає так, наче примару побачила, але це було не зовсім правдою. Вона виглядала так, ніби і є примарою.

— Зроби все, як він тобі сказав, Дене. Якщо це пошкодить його МНФ — нехай. Він мусить бути покараний.

Поїзд знову смикнувся під час руху, а Люк спробував згадати ще якусь пісню, що йому співала бабуся. Це та про Опівнічний експрес [93] «Midnight Special» — американська народна пісня, яка вперше з’явилася в тюрмах США. ? Не міг пригадати. Крихти пончиків особливо не допомогли, лише загострили голод і посилили спрагу. Рот обернувся пустелею, а язик — піщаною дюною. Він клював носом, однак заснути не міг. Минав час, скільки саме — Люк уявлення не мав, але зрештою передсвітанкове світло почало проникати у вагон.

Люк проліз по хиткій підлозі до частково прочинених дверей і визирнув. Дерева, здебільшого молоді розтріпані сосни, дрібні містечка, поля, знову дерева. Поїзд нісся по естакаді, Люк поглянув униз, на річку, жадібними очима. Цього разу на думку спала не пісня, а Колрідж. Вода навкруг, подумав Люк, але тріщить вагона кожен паз. Вода навкруг — але вже пить нема ні краплі в нас [94] Використано рядки з «Повісті про старого мореплавця» в перекладі Максима Стріхи. .

Усе одно вона, мабуть, забруднена, говорив він собі і знав, що все одно випив би. Доки не випнувся б живіт. Вибльовувати ту воду було би блаженством, бо так він би міг випити ще більше.

Перед тим як зійшло червоне й гаряче сонце, Люк відчув у повітрі запах солі. Замість ферм тепер пролітали здебільшого склади й старі цегляні фабрики із забитими вікнами. Крани височіли на фоні проясненого неба. Десь неподалік злітали літаки. Якийсь час поїзд біг уздовж чотирисмугової дороги. Люк бачив людей у машинах, людей, які нічим не переймались, окрім денної роботи. Тепер він відчував запах чи то берега моря після відпливу, чи то мертвої риби, чи всього зразу.