Ингрид Нолль - Аптекарка

— Що підхопили ваші діти цього разу? — запитала я, шукаючи температурознижувальні свічки.

— В обох кір. І це на різдвяних канікулах!

Мені стало його шкода. Друга проблема, розповів він мені уже з дещо більшою довірою, це, мовляв, торт на день народження малої дочки.

— Рецепт у мене є, — підсумував він, — але у випіканні я нічого не тямлю.

Настав мій зоряний час. Мене охопив азарт. Увечері напередодні дня народження я стояла посеред чужої кухні й пекла шоколадний торт, який прикрасила марципановими Міккі-Маусами.

Сумний Павел виявився сумлінним помічником, який хотів випити зі мною після виконаної роботи: він пив червоне вино, я — яблучний сік. Діти в піжамах та капцях теж намагалися проникнути на кухню, але батько випровадив їх.

— Це сюрприз! — прогорланив він і з’їв Міккі-Мауса з чорними шоколадними вухами.

Чи не хотіла б я завтра зайти й скуштувати мій смачнющий торт?

— Знаєте, хворі на кір діти не можуть запросити своїх друзів. А у вас же є імунітет…

— Побачимо, — відповіла я.

Удома панувала гробова тиша. Лише Тамерлан вискочив мені назустріч. До речі, майстри тим часом поставили нове вікно, а один із моїх чоловіків повідносив рослини на попереднє місце, все поприбирав і поставив на стіл букет жовтих троянд. Оскільки опалення в зимовому саду все ще було прикручене, а Левін завжди відкручував його на максимум, то я зробила висновок, що це все — справа рук Дітера.

— Що я взагалі тут забула? — промовила я до себе, відчуваючи власне безсилля. Тоді зателефонувала до Доріт.

— Я сьогодні пекла шоколадний торт на дитячий день народження, — розповіла я.

У Доріт миттю прокинулася цікавість.

— Ах, то це той Зіберт, — сказала вона. — Лєне ходить з нашою Сарою до одного дитячого садка. Солодке дитя всупереч божевіллю матері цілком спокійне.

— А чому того чолов’ягу, власне, звати Павел? — запитала я.

Його родина мала коріння у Празі. Він постійно забирав свою донечку з дитячого садка.

— Той чоловік мені подобається, — роздумувала Доріт. — Я маю слабкість до науковців, особливо, якщо в них така ж пишна борода, як у Карла Маркса.

Я засміялася ― мені, до речі, теж подобалася та борода.

— Це все дурня, бо ми обидві вже заміжні, та й Павел одружений. А мій живіт скоро випнеться, і ніякий чужий бородань не захоче пекти зі мною шоколадний торт.

— Знаєш що? — запропонувала Доріт. — Ми могли б відсвяткувати Новий рік разом. Мої батьки залюбки приглянуть за дітьми.

Своєму братові Бобу я нещодавно відмовила, тож ідея Доріт теж не принесла мені особливої радості. Плаксивий Левін та ревнивий Дітер у поєднанні з алкоголем точно не були щасливою комбінацією. А втім, добра подруга та респектабельна особа, як от Ґеро, могли стати порятунком.

Коли я приготувала собі пісний супчик і без особливого задоволення його сьорбала, зайшов Дітер.

— Мені дуже шкода, — сказав він невдоволеним голосом, — але так більше не можна. Ти мусиш розповісти Левінові, що батько — я.

Я не відповідала.

— Жаліти його далі більше нема сенсу, — сказав Дітер. — Так чи інакше, він усе одно зараз переживає біль утрати, а так би все вийшло одним махом.

Я нервово глянула на нього виснаженим поглядом, він на мене — злісним.

Раптом Дітер пригадав перевірену тактику позбутися суперників, викривши їхні вчинки:

— Я, власне кажучи, не хотів тебе цим мучити, але ти зовсім не уявляєш, хто насправді Левін. У перший вихідний день я відвідав свого брата у Пфальці. Що я там почув…

Я зашарілася. Це не віщувало нічого доброго.

— Не тягни, — сказала я.

— Левін крутив з Марґо, — сказав він майже беззвучно й витріщився на мене, слідкуючи за реакцією.

Я мало не здала себе підтверджувальним кивком.

— Не тільки тоді, коли я сидів, — сказав Дітер. — Мабуть, і тут, у цьому домі, поки я був у роз’їздах, а ти — на роботі.

Звідки брат Дітера міг знати такі інтимні подробиці?

— Вона щось там крутила і з Клаусом.

У моїй голові постав туманний спогад: дуже давно Левін розповідав, що Марґо зраджувала свого чоловіка з його найкращим другом і навіть із братом.

— Марґо чекала дитину від тебе? — запитала я.

— Дитину? Як про таке можна знати напевне? Добре, що я тільки зараз довідався про всю ту інтрижку з Левіном, інакше я б власноруч викинув її з вікна.

Я вдруге почервоніла, і він це помітив.

— Гелло?.. — запитав він, переповнений тихими підозрами.

Я розревілася й демонстративно приклала долоні до живота. З вагітними треба бути обачнішим.