Даніель Коул - Лялька

— Натане! Натане!

Вульф озирнувся й побачив, що до нього біжить Андреа. Їй вдалося ухилитися від першого поліціянта, однак її заблокували двоє інших. Його скувала та сама сплутана злість, яка затьмарювала кілька їхніх зустрічей після розлучення, і майже спокусився думкою дати поліціянтам відтягнути її подалі, однак, коли представник дипломатичної групи захисту, озброєний штурмовою гвинтівкою Heckler & Koch G36C попрямував до неї, усе-таки вирішив втрутитися.

— Усе гаразд. Усе гаразд. Пропустіть її, будь ласка, — неохоче вигукнув він.

Коли вони бачилися востаннє, щоб обговорити труднощі з продажем будинку, зустріч була по-особливому холодною, тож, коли Андреа підбігла і міцно його обняла, він вирішив відступити. Вульф дихав ротом, відчайдушно намагаючись перехопити подих і не відчувати аромату її волосся, знаючи, що воно пахне її улюбленими парфумами, які він так любив. Коли Андреа нарешті відпустила його, Вульф побачив, що вона готова була розплакатися.

— Енді, я не можу розповісти тобі ще щось…

— Ти хоч колись відповідаєш на дзвінки? Я майже дві години намагалася до тебе додзвонитися!

Вульф не міг осягнути такої швидкої зміни її настрою. Складалося враження, що тепер вона була шалено розлючена на нього.

— Мені дуже шкода, але насправді я сьогодні був трохи зайнятий, — промовив він, а потім нахилився і прошепотів їй на вухо:

— Очевидно ж, що я був на місці вбивства.

— По сусідству з твоєю квартирою!

— Ага, — замислено сказав Вульф. — По сусідству.

— Я маю тебе про дещо запитати, але мені потрібно, щоб ти казав правду, добре?

— Гммм …

— Там було дещо більше? Тіло зшили докупи… як ляльку.

Вульф почав розгублено бурмотіти:

— Як ти? Звідки ти? В інтересах міської поліції Лондона, я…

— Це ж Халід, правда? Голова?

Вульф схопив Андреа за руку і потягнув її вбік, подалі від поліціянтів. Жінка витягла з сумочки товстий коричневий конверт.

— Повір мені, я остання, хто хотів би згадувати ім’я цього бридкого чоловіка. Бо я впевнена, що це він зруйнував наш шлюб. Але я впізнала його на фото.

— Фото? — обережно запитав Вульф.

— О Боже! Я знала, що вони справжні, — сказала вона, геть вражена. — Хтось відправив мені фото чогось, схожого на ляльку. Я годинами сиділа над ними. Мені потрібно ставати до роботи.

Андреа замовкла, бо хтось проходив повз них.

— Натане, хто б не відправив мені ці фото, він додав ще й список. Саме тому я й намагалася додзвонитися до тебе, бо не знаю, що він означає: шість імен і дата навпроти кожного.

Вульф вихопив з її руки конверта й розірвав його.

— Перше ім’я: мер Тернбл і сьогоднішня дата навпроти, — сказала Андреа.

— Мер Тернбл? — перепитав Вульф.

Здавалося, у нього з-під ніг щойно вибили землю.

Не кажучи ані слова, Вульф розвернувся й побіг до головного входу. Він чув, що Андреа кричить щось йому навздогін, однак коли їх розділило товсте скло, слова вже здавалися нечіткими.

Сіммонс розмовляв по телефону з комісаром, і, коли він уже вкотре вибачився за те, що його команда не надто просунулася в розкритті справи, комісар зовсім непрозоро натякнув йому, що на його місце легко знайдуть когось іншого. Сіммонс саме розповідав свій план дій, коли до його кабінету увірвався Вульф.

— Вульфе! Пішов геть! — вигукнув Сіммонс.

Вульф нахилився над столом і натиснув кнопку завершення розмови.

— Що в біса ти робиш? — розгнівано запитав Сіммонс.

Вульф відкрив було рота, щоб відповісти, коли спотворений голос із трубки перебив його:

— Це ти до мене, Сіммонсе?

— От же лайно, — Вульф натиснув іншу кнопку.

— Ви увімкнули голосову пошту — почав роботизований голос.

Сіммонс був шокований, і поки Вульф шалено натискав на телефонові одну кнопку за іншою, схопився за голову.

— Як вимкнути цю штуку? — у відчаї заволав Вульф.

— Велика червона кнопка з… — саме вчасно порадив комісар, а потім почулося різке клацання і запала тиша, яка підтвердила, що він таки мав рацію.

Вульф розкидав на столі поляроїдні фотографії моторошного тіла.

— Наш убивця надіслав їх пресі разом із переліком майбутніх жертв.

Сіммонс потер обличчя і глянув униз на фотографії.

— Перший — мер Тернбл… сьогодні, — промовив Вульф.

На те, щоб його слова досягли цілі, знадобився якийсь час. Несподівано Сіммонс почав діяти і схопив свій мобільник.

— Терренсе! — радісно відповів мер.

Судячи зі звуку, він був надворі.

— Чим заслужив таку честь?