Стівен Кінг - Кінець зміни

— Хоч як називайте, а орнамент є. Боже, та він рідну матір довів до самогубства.

Ходжес нічого на це не сказав, хоча завжди сумнівався в переконаності Піта, що Дебора Хартсфілд покінчила з життям, коли дізналася — можливо, випадково, — що її син — той самий Мерседес-Кілер. З одного боку, у них немає доказів, що місіс Хартсфілд в принципі про це дізналася. З іншого: щуряча отрута, яку випила жінка, — доволі гидкий спосіб піти з життя. Можливо, Брейді убив свою матір, але й у це Ходжес не дуже вірить. Коли вже той когось любив, так це маму. Ходжес вважає, що отрута призначалася для когось іншого… може, взагалі не для людини. Розтин показав, що її підмішали в котлету для гамбургера — а коли собаки щось люблять, так це хорошу грудку сирого фаршу.

У Робінсонів був собака — славний вухатий песик. Брейді, мабуть, не раз бачив його, стежачи за домом Ходжеса, бо Джером зазвичай приходив косити траву разом із собакою. Отруту, можливо, хотіли підсунути Оделлові. Цим міркуванням Ходжес так і не поділився з Робінсонами. Та й і з Холлі теж. Може, це й дурня, але, на думку Ходжеса, не більша, ніж ідея Піта, що мати Брейді сама отруїлася.

Іззі відкриває рот, потім закриває, коли Піт підіймає руку, щоб її зупинити, — усе ж він у їхній парі старший, і то не на один рік.

— Іззі збирається сказати, що у випадку з Мартіною Стовер — це не самогубство, а вбивство, але, мені здається, цілком може бути, що це ідея Мартіни чи що вони з матір’ю разом розробили цей план і домовилися. Що в моїх записах дає подвійне самогубство, хоча в офіційному звіті так написати буде не можна.

— Гадаю, ви перевірили, як справи в інших постраждалих у центрі? — питає Ходжес.

— Усі живі, крім Джеральда Стенсбері, який помер торік одразу після Дня подяки, — каже Піт. — Серцевий напад. Його дружина розповіла, що у нього в родині серцеві захворювання, а прожив він довше за свого батька і брата. Іззі має рацію: це, напевне, нічого не означає, але я вважав, що вам із Холлі треба знати. — Він по черзі дивиться на обох. — А у вас не було якихось поганих думок про те, що всьому кінець, чи не так?

— Ні, — відказує Ходжес. — Останнім часом не було.

Холлі просто хитає головою, не підводячи очей від газети.

Ходжес питає:

— Гадаю, нікому не траплялося загадкове Z у спальні юного містера Фраєса після того, як вони з міс Кантрімен вчинили самогубство?

— Ні, звичайно, — відказує Іззі.

— Наскільки вам відомо, — виправляє Ходжес. — Ви це маєте на увазі? З огляду, що оце ви знайшли тільки сьогодні?

— Господи, — каже Іззі. — Ну це ж дурниці якісь.

Вона кидає різкий погляд на годинник і встає.

Піт також підводиться. Холлі залишається на місці, розглядаючи хазяйський «Inside View». Ходжес, принаймні поки що, також залишається там, де сидів.

— А ви покажете нам знімка Фраєса і Кантрмен — ну просто перевірити, для певності?

— Так, — відповідає Піт. — І, мабуть, Іззі мала рацію: нерозумно було вас сюди кликати…

— А я радий, що ти покликав.

— І… мені досі соромно, що ми так погано поводилися з місіс Трелоні, розумієш… — Піт дивиться на Ходжеса, але той думає, що насправді колега звертається до худої блідої жінки з жовтою газетою на колінах. — Я ані на мить не засумнівався, що вона залишила ключ у запаленні. До інших можливостей я просто був закритий. Я пообіцяв собі, що ніколи більше не зроблю нічого подібного…

— Розумію, — каже Ходжес.

— Згоди ми можемо дійти щодо одного, — підсумовує Іззі, — у Хартсфілда вже позаду збивання людей машиною, вибухи, архітектура самогубств. Тож якщо ми всі не потрапили в фільм «Син Брейді», то пропоную залишити дім покійної місіс Еллертон і жити своїм життям. Є заперечення?

Заперечень немає.

Ходжес і Холлі, пропустивши повз себе порив січневого вітру, на мить зупиняються на під’їздному шляху, перш ніж сісти в машину. Віє він з півночі, просто з самої Канади, тож його подих свіжий, не приносить отого постійного запаху великого брудного озера, що на сході. На цьому краю Гіллтоп-корту стоїть буквально кілька будиночків, а на найближчому плакат «ПРОДАЄТЬСЯ». Ходжес помічає, що агентом виступає Том Сауберс, і усміхається. Том також був важко поранений тим «мерседесом», але він одужав майже повністю. Ходжеса завжди вражала стійкість деяких людей. Вона не те що давала йому надію щодо долі людства, але все ж…

Та, ніде правди діти, давала.

У машині Холлі кладе газету на підлогу, поки пристібається, потім знов бере її в руки. Ні Піт, ні Ізабель не заперечували, що вона взяла її з собою. Ходжесу видається, що вони того й не помітили. А чого б їм помічати? Для них будинок Еллертон — навіть не місце злочину, хоча за буквою закону його можна так назвати. Піт нервував, це правда, але Ходжес вважає це виявом не так інтуїції поліцейського, як реакцією дещо забобонної людини.