Стівен Кінг - Кінець зміни

Потім, наприкінці серпня 2013 року, після особливо прикрого візиту детектива-пенсіонера він відрядив Z-Боя до Фредді додому.

Фредді полічила гроші, потім роздивилася діда в зеленому робочому одязі, який, зстулившись, стояв посеред її, так би мовити, вітальні. Гроші прийшли з рахунку Ела Брукса у Федеральному банку Середнього Заходу. Перші гроші, витягнуті з його скромних заощаджень, але не останні.

— Двісті баксів за кілька запитань? Так, я це можу. Але якщо ви насправді прийшли по мінет, то вам, дядьку, не сюди. Я — лесбо.

— Тільки запитання, — відповів Z-Бой. Він дав Фредді «заппіт» і показав демо-екран з рибками. — Тільки більше за тридцять секунд не дивіться. Воно… е-е, дивне.

— Дивне, кажете? — Фредді поблажливо всміхається і перемикає увагу на рибок, які плавають.

Тридцять секунд розтягуються на сорок. За вказівками, які Брейді дав Z-Бою, посилаючи його в місію (він усі ці походи називав місіями, помітивши, що це слово в Брукса асоціюється з героїзмом), це припустиме перевищення. Через сорок п’ять секунд Брукс забирає пристрій.

Фредді, моргаючи, підводить погляд.

— Уу. Та воно в голову лізе, чи не так?

— Так. Щось таке.

— Я читала в «Ігровому програмуванні», що в аркади «Star Smash» є подібний ефект, тільки для цього грати треба десь із півгодини. А тут значно швидше. Люди про це знають?

Z-Бой вдає, що не почув.

— Мій шеф хоче знати, що треба зробити, щоб люди дивилися на цей екран довше і не переходили до гри. Яка такого ефекту не має.

Фредді вперше стала вистьобуватися з російським акцентом:

— Хто ваш безстрашний лідер, Z-Бой? Ви будь маладєц і скажи таваришу Ікс, да?

Z-Бой наморщив лоба:

— Що?

Фредді зітхнула:

— Хто бос, красунчику?

— Доктор Z. — Брейді передчував це запитання, він давно знайомий з Фредді, і на це також була вказівка. У Брейді були плани на Фелікса Бабіно, хоча й доволі нечіткі на той момент. Він поки що промацував шлях. Летів за приладами.

— Доктор Z і його вірний помічник Z-Бой… — промовила вона й закурила. — На шляху до всесвітнього панування. Оце так. Я від того не стану Z-Ґьорл?

Вказівок щодо цього Брукс не отримував, то промовчав.

— Та нехай, розумію, — сказала Фредді, випускаючи дим. — Вашому шефу потрібна пастка для очей. Спосіб для цього — перетворити саме демо в гру. Це має бути нескладно. У хитрому програмуванні тут не зав’язнеш. — Вона підняла «заппіт», уже вимкнений. — Воно доволі безмозке.

— А яка гра?

— Та не питайте, дядьку. Це вже креатив. Не моя сильна сторона. Питайте в свого шефа, хай думає. У кожному разі, якщо ця штука заряджена і є хороший вай-фай, то треба поставити на неї руткіт [52] Набір програм, потрібних для маскування об’єктів, керування і збирання даних. . Хочете, щоб я вам це записала?

— Ні. — Брейді виділив частину пам’яті Ела Брукса, обсяг якої стрімко зменшувався, під саме це завдання. Коли треба щось робити, хай це робить Фредді.

— Коли буде руткіт, можна завантажити початковий код з іншого комп’ютера. — Вона знову перейшла на гру в шпигунів: — Із секретної бази Зеро під полярною шапкою!

— Це йому теж розповідати?

— Ні, скажіть тільки, що треба руткіт і початковий код. Зрозуміло?

— Так.

— Іще щось?

— Брейді Хартсфілд хоче, щоб ви до нього знову прийшли.

Брови Фредді підскочили майже до самого «їжачка».

— Він з вами розмовляє ?

— Так. Спочатку його важко зрозуміти, а потім звикаєш.

Фредді окинула оком свою вітальню — темну, захаращену, із запахом принесеної вчора ввечері китайської їжі в коробочці, — наче їй це видовище було цікаве. Розмова дедалі більше лякала її.

— Не знаю, дядьку. Я зробила добре діло, але в скаутах ніколи не була.

— Він заплатить, — сказав Z-Бой. — не дуже багато, та все ж…

— Скільки?

— П’ятдесят за візит?

— Чому?

Z-Бой того не знав, але у 2013 році у нього в голові ще лишалося чимало Ела Брукса, і той зрозумів.

— Я думаю… тому, що ви були частиною його життя. Отоді, коли ви з ним лагодили разом комп’ютери. За старих часів.

Брейді не мав до лікаря Бабіно такої лютої ненависті, як до К. Вільяма Ходжеса, але це не означало, що док. Б. не був у його чорному списку. Бабіно використовував його як лабораторного кролика, а це погано. Він втратив до Брейді інтерес, коли йому здалося, що експериментальний препарат не працює, а це ще гірше. А найгірше — уколи поновилися, коли до Брейді повернулася свідомість, а хтозна, що вони робили? Вони могли б його вбити, але такому гравцю зі смертю, як Брейді, це не спричиняло безсонних ночей. Його турбувало, що уколи можуть щось зробити з його новими можливостями. Бабіно на людях відмахувався від слів про парапсихологічні штучки Брейді, а насправді вірив, що вони можливі, хоча той мав обережність не демонструвати перед лікарем своїх здібностей, попри постійні умовляння Бабіно. Він вважав, що психокінетичні здатності — теж результат дії його церебеліну.