Стівен Кінг - Кінець зміни

Брейді здобув чимало перемог у палаті 217, але був змушений тримати їх при собі. Повернення з коми — живої смерті. Виявлення своїх можливостей рухати предмети силою думки завдяки препарату, який йому давав Бабіно, чи то через якусь докорінну зміну в мозкових хвилях, чи з обох причин. Захоплення мізків Бібліотечного Ела і створення всередині його вторинної особистості — Z-Боя. І не забудьмо помсту жирному копові, який ударив його по яйцях, скориставшись його беззахисністю. Але найкраще, абсолютно найкраще — це схилення Сейді Макдональд до самогубства. То була влада.

Йому хотілося ще.

Ця пристрасть ставила перед ним просте питання: хто наступний? Неважко було б змусити Ела Брукса стрибнути з мосту чи проковтнути засіб для прочищення труб, але Z-Бой зник тоді б разом з ним, а Брейді застряг би в палаті 217, яка по суті була просто в’язницею з краєвидом на парковку. Ні, Брукс був йому потрібен там, де він є. І як є.

Важливіше питання: що робити з тим падлом, яке запроторило його сюди. Урсула Габер, ота фашистка, яка керувала фізіотерапією, казала, що пацієнтам на реабілітації потрібна МЗ — мета зростання. Ну що, він нівроку собі зростає, і помста Ходжесові — то гідна мета, тільки от як її досягти? Схилити Ходжеса до самогубства — це не відповідь, навіть якби був спосіб це зробити. Він уже грався з Ходжесом у ці ігри і програв.

Коли прийшла Фредді Лінклаттер з фотографією його і його мами, Брейді ще півтора року залишалося до розуміння, як порахуватися з Ходжесом, — але зустріч із Фредді стала для нього необхідним стартом. Але йому треба бути обережним. Дуже обережним.

Крок за кроком, казав він собі, лежачи без сну глупої ночі. По одному. У мене гігантські перешкоди, але й зброя моя надзвичайна.

Першим кроком стало схилити Ела Брукса винести з лікарняної бібліотеки решту «заппітів». Він їх заніс у дім брата, де мешкав у квартирі над гаражем. То було легко, бо вони все одно не були нікому потрібні. Брейді мислив їх собі як боєприпаси. Урешті знайшлася і зброя до них.

Брукс узяв «заппіти», сам, хоч і діяв за вказівками (думками-рибами), які Брейді підпустив у неглибоку, але корисну особистість Z-Боя. Він діяв обережно, намагався не повністю заволодівати Бруксом, бо в старого від того надто швидко вигоряли мізки. Він мав розумно дозувати моменти повного занурення. Це було страшенно прикро, йому дуже подобалося гуляти, відпочиваючи від лікарні, але люди почали помічати, що в Бібліотечного Ела якісь негаразди з дахом. Якщо негараздів буде забагато, його змусять припинити свою волонтерську працю. А ще гірше — це може помітити Ходжес. То буде недобре. Хай цей коп-пенсіонер колекціонує які хоче чутки про телекінез, Брейді це цілком влаштовує — але він зовсім не хоче, щоб Ходжес хоч якось прознав, що відбувається насправді.

Попри ризик розумового руйнування, Брейді повністю заволодів Бруксом навесні 2013 року, бо йому був потрібен комп’ютер у бібліотеці. Дивитися на нього можна було без повного занурення, а от користуватися — то вже інша річ. І то був короткий візит. Він лише хотів налаштувати сповіщення Google, щоб отримувати повідомлення про появу в мережі інформації зі словами «заппіт» і «гра „Риболовля“».

Кожні два-три дні він відряджав Z-Боя перевіряти ці сповіщення й повідомляти йому. Давав вказівку переходити на сайт телекомпанії ESPN, коли хтось підходив глянути, що він там дивиться. Але таке бувало нечасто, адже бібліотека була завбільшки десь із шафу, і рідкісні візитери здебільшого зазирали туди у пошуках каплиці, розташованої поряд.

Повідомлення були цікаві й інформативні. Здається, багато людей відчували напівгіпнотичний стан чи мали напади епілепсії, якщо занадто довго дивилися на демо-екран «Риболовлі». Вплив був навіть сильніший, ніж міг би вирішити Брейді. Навіть була стаття в рубриці «Бізнес» «New York Times», і в компанії через це почалися проблеми.

Проблем їм не було потрібно, адже справи в компанії й так були не дуже. Не треба бути генієм (яким вважав себе Брейді), щоб зрозуміти, що скоро або корпорація «Zappit» прогорить, або її поглине якась більша. Брейді ставив на банкрутство. Яка компанія зробить таку дурницю: викупить заклад, який виробляє ігрові пристрої, що безнадійно застаріли, а одна з ігор узагалі має небезпечний дефект?

При тому залишалася проблема, що робити з тими «заппітами», які в нього були (вони зберігалися в шафі у квартирі Z-Боя, але Брейді сприймав їх як свою власність), щоб люди на них довше дивилися. Він весь час про це думав після відвідин Фредді. Коли вона виходила, виконавши свій християнський обов’язок (не сказати, правда, що Фредеріка Біммель Лінклаттер хоч колись була християнкою), Брейді надовго й серйозно замислювався.