Стівен Кінг - Кінець зміни

— Можу.

— Я хочу, щоб ти вимкнув «заппіт» і поклав його на стіл Білла. — А потім, як вічний перестраховщик, додає: — Вниз екраном.

Джером морщить широке чоло:

— Справді треба?

— Так. Просто зараз. Не дивлячись на цю чортову штуку.

Ще до того, як Джером встигає виконати цей наказ, Ходжес кидає погляд на рибок, які плавають, і на ще один синій спалах. На мить його тілом прокочується хвиля запаморочення — може, це від знеболювального, може, й ні. Потім Джером натискає кнопку у верхній частині пристрою, і рибки зникають.

Ходжес відчуває не полегшення, а, скоріше, розчарування. Може, це божевілля, але, з огляду на його теперішню проблему зі здоров’ям, може, й ні. Йому доводилося бачити гіпноз, який застосовувався, щоб допомогти свідкам краще згадати ситуацію, але донині він іще не усвідомлював його сили. У нього виникає думка, можливо, в цій ситуації блюзнірська, що «заппіт» із рибками може краще допомагати від болю, ніж те, що прописав доктор Стамос.

Холлі каже:

— Зараз я лічитиму від десяти до одного, Джероме. Щоразу, коли чутимеш число, ти трохи більше приходитимеш до тями. Гаразд?

Кілька секунд Джером не каже нічого. Він сидить спокійно, мирно, перебуває в якійсь іншій реальності і, можливо, намагається вирішити, чи не хоче оселитися там на довше. А Холлі тремтить, як камертон, і Ходжесові навіть чути, як її нігті врізаються в долоні, коли вона стискає кулаки.

Нарешті Джером каже:

— Та, мабуть, гаразд. Адже це ти, Холліберрі.

— Починаємо. Десять… дев’ять… вісім… ти отямлюєшся… Сім… шість… п’ять… прокидаєшся…

Джером підводить голову. Його очі спрямовані на Ходжеса, але той не певен, чи хлопець його бачить.

— Чотири… три… майже приїхали… два… один… прокидайся ! — Холлі плескає в долоні.

Джером різко смикається. Одна його рука зачіпає «заппіт» Діни і скидає його на підлогу. Джером дивиться на Холлі з виразом такого здивування, яке за інших обставин могло б здатися смішним.

— Що це було? Я заснув?

Холлі падає в крісло, призначене для клієнтів. Вона глибоко вдихає й витирає спітнілі щоки.

— Десь так, — каже Ходжес. — Гра тебе загіпнотизувала. Як і твою сестру.

— Ви впевнені? — питає Джером і дивиться на годинник. — Та, певне, що так. Я втратив п’ятнадцять хвилин.

— Ближче до двадцяти. Що ти можеш згадати?

— Клацав по рожевих рибках, вони перетворювалися на цифри. На диво складно це зробити. Треба дуже уважно дивитися, дійсно сконцентруватися, а сині спалахи зовсім у цьому не допомагають.

Ходжес підіймає «заппіт» з підлоги.

— Я його вмикати не буду! — різко каже Холлі.

— Не будеш. А я от вчора ввечері ввімкнув, і, знаєте, не було там синіх спалахів, і рибки рожеві на цифри не перетворювалися, хоч пальці об них оббий. І мелодія зараз не така. Не те що геть інакша, але не така.

Холлі в лад співає:

— Де море, де море красиве, ми будем з тобою щасливі… Мені це мама співала, коли я була маленька.

Джером дивиться на неї більш напружено, ніж вона може витримати, і вона відводить очі, стривожена.

— Що? Що таке?

— Там були слова, — розповідає Джером, — тільки не такі.

Ходжес слів не чув, чув тільки мелодію, але нічого не каже. Холлі питає Джерома, чи може він пригадати ті слова.

У Джерома музичний слух не такий тонкий, як у Холлі, але з його співу зрозуміло, що він чув ту саму мелодію:

— Засни, засинай, будь щасливий, хай сон тобі сниться красивий… — На тому зупиняється. — Далі не пам’ятаю. Якщо мені це взагалі не здалося…

Холлі каже:

— Тепер ми точно знаємо. Хтось певним чином змінив демо «Риболовлі»

— Напустив туди зарази.

— А це що таке? — не розуміє Ходжес.

Джером киває до Холлі й пояснює:

— Хтось підвантажив у демо приховану програмку, а відео вже було трохи гіпнотичне. Ця програма спала, коли «заппіт» був у Діни, спала й тоді, коли вчора ввечері на неї дивилися ви, Білле, — на щастя для вас, — а потім хтось її запустив.

— Бабіно?

— Чи він, чи ще хтось, коли в поліції правдива версія, що Бабіно загинув.

— Воно могло бути заздалегідь визначене, — каже Джером до Холлі. Потім до Ходжеса: — Ну як будильник.

— Давайте прямо, — намагається розібратися Ходжес. — Ця програма була там увесь час і активізувалася, тільки коли «заппіт» Діни Скотт увімкнувся сьогодні?

— Так, — відказує Холлі. — Можливо, десь працює репітер, як ти гадаєш, Джероме?

— Так. Комп’ютерна програма, яка постійно підсилає оновлення, чекаючи, поки якесь дурбецило — у цьому разі я — увімкне «заппіт» і активує вай-фай.