Стивен Кинг - Доктор Сон

Роза Циліндр сяяла — весь Правдивий Вузол сяяв, — але не так, як сяяли Ден або Біллі. Прощаючись одне з одним, ані Роза, ні Крук жодним чином не відчули, що якраз в цей час дитину, яку вони були замордували кілька років тому в Айові, відкопують двоє чоловіків, які вже й без цього знали про них занадто багато. Роза могла б перехопити повідомлення, що перелітали між Аброю і Деном, якби перебувала у стані глибокої медитації, але ж, звісно, тоді дівчинка вмить помітила б її присутність. Крім того, прощання, що відбувалося тієї ночі в Розиному «ЕрфКрузері», було особливо інтимного ґатунку.

Вона лежала, сплівши пальці в себе за головою, і дивилася, як одягається Крук.

— Ти відвідав ту крамничку «Дистрикт Х», так?

— Не я особисто, я мушу берегти репутацію. Я послав Джиммі Арифметику. — Крук вишкірився, застібаючи пряжку ременя. — Те, що нам треба, він отримав за п’ятнадцять хвилин, але був відсутній дві години. Гадаю я, Джиммі знайшов там собі новий дім.

— Ну, це добре. Сподіваюся, ви, хлопчики, розважитеся.

Вона намагалася витримати легкий тон, але після двох діб жалоби за Дідом Фліком, що сягнула кульмінації у прощальному колі, підтримувати будь-що легким вимагало зусиль.

— Він не дістав нічого, що могло б дорівнювати тобі.

Вона звела вгору брови:

— Провів оглядини, авжеж, Генрі?

— Не мав потреби. — Він окинув її всю очима, як вона лежить гола, з розсипаним, неначе темне віяло, волоссям. Вона була високою, навіть коли лежала. Він одвіку любив високих жінок. — Ти головна зірка в моєму домашньому кінотеатрі і завжди будеш нею.

Надто помпезно — ще б пак, патентоване Крукове окозамилювання — але це однаково її потішило. Підвівшись, вона притиснулася до нього, зануривши пальці йому в волосся.

— Будь обережним. Усіх привези назад. І привези її .

— Привеземо.

— Тоді тобі краще вже ворушитись.

— Розслабся. Ми будемо в Стербриджі вранці у п’ятницю, якраз коли відкривається поштова служба «І-ЗІ». У Нью-Гемпширі опівдні. На той час Баррі її вже засіче.

— Аби лиш вона не засікла його.

— Я щодо цього не хвилююся.

«Добре, — подумала Роза. — Я хвилюватимуся за нас обох. Я хвилюватимуся, допоки не побачу її в кайданках на зап’ястках і в колодках на щиколотках».

— Вся краса в тому, — сказав Крук, — що, якщо вона таки відчує нас і спробує виставити блокуючу стіну, Баррі її розімкне.

— Якщо достатньо перелякається, вона може піти в поліцію.

Він зблиснув усмішкою.

— Ти думаєш? «Авжеж, дівчинко, — скажуть їй там, — ми не сумніваємося, що ці жахливі люди полюють на тебе. Тож розкажи нам, чи вони з глибокого космосу, чи просто такі собі звичайні, буденні зомбі? Таким чином ми знатимемо, кого саме нам шукати».

— Не жартуй, не стався до цього легко. Чисто влізти і так само вилізти — отак це мусить бути зроблено. Жодних сторонніх не вплутуй. Жодних невинних свідків. Убий батьків, якщо буде треба, убий будь-кого , хто намагатиметься втрутитись, але зроби це тихо.

Крук скинувся в кумеднім салюті:

— Слухаюсь, мій капітане.

— Забирайся звідси, ти, ідіот. Але спершу подаруй мені ще один поцілунок. Мабуть, вкупі з отим твоїм добре тренованим язиком.

Він подарував їй те, що вона просила. Роза обіймала його міцно, і то доволі довго.

Ден з Джоном більшу частину шляху назад до мотелю в Адері їхали мовчки. Лопата лежала в багажнику. Бейсбольна рукавиця на задньому сидінні, загорнута в рушник з «Холідей Інн». Нарешті Джон промовив:

— Тепер ми мусимо втаємничити в це Абриних батьків. Їй це страшенно не сподобається, а Люсі з Девідом не бажатимуть в таке повірити, але це мусить бути зроблено.

Ден подивився на нього, і то з найсерйознішим виразом обличчя:

— Ти що, чужі думки читаєш?

Джон цього не вмів, натомість уміла Абра, і її раптовий гучний голос у Деновій голові змусив його порадіти, що не він зараз за кермом. Бо інакше б вони майже напевне опинилися на кукурудзяній грядці якогось фермера.

( «НІІІІІ!» )

— Абро, — він заговорив вголос, щоби Джон міг чути принаймні його частину розмови. — Абро, послухай мене.

( «НІ, ДЕНЕ! ВОНИ ДУМАЮТЬ ЗІ МНОЮ ВСЕ ГАРАЗД! ВОНИ ДУМАЮТЬ Я ТЕПЕР УЖЕ МАЙЖЕ НОРМАЛЬНА» )

— Любонько, якщо тим людям знадобиться вбити твоїх маму і тата, щоби дістатися до тебе, ти гадаєш, вони вагатимуться? Я певен, що ні. Тим більше після того, що ми тут знайшли.

Не було контраргументів, якими б вона могла це заперечити, і Абра не намагалася… але зненацька голова Дена заповнилась її сумом і її страхом. Його очі знову зволожилися і сльози полилися йому по щоках.