Мішель Френсіс - Дівчина мого сина

Крони дерев у кінці саду сколихнулися від пориву вітру, і Лаура зіщулилася. Уперше за тиждень температура знизилася. Жінка відчула, що змерзла, і зайшла всередину, зачиняючи за собою розсувні двері.

Вона лягла в ліжко й спробувала заснути, однак щось не давало їй спокою. Фіранки здіймалися під поривами вітру, а потім почувся гуркіт грому. Нарешті починалася гроза, на яку вони всі так чекали. Пішов дощ, і вже за секунду краплі барабанили по склу в якомусь незв’язному ритмі потоку, оскільки вітер міняв напрямок дощу. Лаура встала і, коли підійшла, щоб зачинити вікно, побачила спалах блискавки, який розполовинив небо. Блискавка освітила сад, і велике непрозоре вікно на землі заблискотіло від вологи. Потім почула тихе нявчання. Ще один спалах вихопив із темряви Мойсея, який сидів біля дверей, чекаючи, поки його впустять.

— О, Мойсею, — роздратовано промовила вона, однак швидко спустилася вниз. Коли Лаура відчинила двері, кіт квапливо забіг усередину й з вдячністю потерся їй об ноги. Якусь мить вона стояла й дивилася на грозу, але потім шквал дощу вдарив їй в обличчя, і Лаура зачинила двері. Вона роззирнулася в пошуках Мойсея, але той пішов вечеряти, тож жінка облишила його й повернулася нагору, у ліжко.

Вона лежала, розглядаючи стелю, — нагорі, над її кімнатою, був кабінет Говарда, де той заглибився в роботу, — і думала про те, як сумно, що вони більше не говорили одне з одним. Лаура перевернулася на другий бік і натомість подумала про Черрі. Вона вирішила зробити для неї щось. Те, що дасть їй змогу почуватися комфортно, можливо, запросити кудись. Так, це було б чудово. Вона вимкнула світло, і кімната потонула в темряві. Лаура намагалася відгородитися від шуму грози за вікном, і якоїсь миті їй це вдалося — вона провалилася в сон.

Наступний ранок був свіжим, а небо — блакитним. Дощ помив вулиці, але зараз їх уже висушило ранкове сонце. Лаура вийшла з будинку й побачила, як авто Даніеля — мерседес із відкидним дахом — повертає з-за рогу й під’їжджає до будинку. Вона пройшла до воріт і помахала рукою — на пасажирському сидінні сиділа Черрі.

— Привіт вам обом.

Вони зупинилися перед будинком, і Даніель повільно поцілував Черрі. Потім він вистрибнув із машини, і, на велике здивування Лаури, дівчина закинула ноги й пересіла в крісло водія.

— Ще раз дякую за прекрасний вечір, Лауро, — усміхаючись, вигукнула Черрі — тепер від її такого помітного хвилювання минулого вечора не залишилося й сліду. Скрипнувши шинами, дівчина швидко від’їхала.

Лаура була вражена.

— Що вона робить?

— Їде на роботу.

— Але… Але це ж твоє авто.

— Я позичив їй його на сьогодні. Ми пізно прокинулися, — пояснив Даніель, — і я не хотів, щоб у неї були неприємності на роботі.

Він подумки всміхнувся: тепер Черрі як слід розкуштувала секс, і, на великий захват Даніеля, зрозуміла, що їй це подобається.

— Гаразд.

Лаура, хоч і нізащо б не визнала цього, трохи засмутилася. Вона купила Даніелю авто на двадцять перший день народження. Це був особливий подарунок, над яким вона розмірковувала роками й обирала дуже прискіпливо.

— Це ж нічого, правда?

— Звісно! Ти впевнений, що вона гарно кермує?

Даніель засміявся.

— О, мамо, не переймайся. Думаю, вона дасть собі раду. Хоча це й був трішки швидкісний старт, — сказав він, хоч і помітив, як Черрі ще раз пробуксувала на повороті в кінці вулиці.

— Що ж, добре, що у вас такі довірливі стосунки.

— Ще раз дякую, мамо. За всі зусилля, яких ти доклала минулого вечора. Фантастичний стейк.

— Була рада старатися.

— Тож що ти думаєш?

— Ем?

— Вона тобі подобається?

— Дуже.

— Вона нервувалася.

— Гадаю, навіть занадто. Даремно вона так. З цією надовго, правда?

— Сподіваюся, — сказав він і попрямував до будинку. — Як щодо кави?

— З радістю, але в мене вже є плани. Спочатку кілька покупок, а потім зустріч з Ізабеллою за обідом.

Даніель поцілував Лауру в щоку.

— Звучить гарно. Переказуй мої вітання.

— Перекажу.

Лаура помахала Даніелю, коли він зачиняв двері, а потім попрямувала до головного перехрестя, де спіймала таксі до Кінгз-роуд.

— Мені подобається, — сказала Ізабелла, — чудово підходить для ділових зустрічей.

Лаура розправила смугасту блузку.

— Вибач, люба, вона мила, справді, але куди ж поділися веселощі?

— Вона весела.

Ізабелла скривилася.

— Добре, ось ця весела, — сказала Лаура, смикнувши її синю сукню без рукавів.