Мішель Френсіс - Дівчина мого сина

— Якраз для святкування, — сказав Говард.

Він передав кожному келих рожевого напою з бульбашками й підняв свій.

— За Черрі!

— За Черрі, — промовили Даніель та Лаура, і вперше за весь вечір вона відчула, що є частиною цього всього.

— Ви з мамою, напевно, затіяли гарне святкування? — запитала Лаура.

Бульбашки випарувалися. Черрі відчула сором. Навряд чи вона могла розповісти про напружену годину у квартирі-в’язниці, коли намагалася не перекинутися на дивані та розмірковувала над виправданнями, щоб піти раніше. Усі дивилися на неї з очікуванням і всміхалися.

— Не дуже.

Вона побачила, як на обличчі Лаури з’являється спантеличення ще до того, як та змогла його приховати.

— Що ж, іноді гарно посидіти вдвох.

Усередині Черрі скипіла стражданнями. У той момент вона відчула, що від усіх інших у цій кімнаті, включно з Даніелем, її відділяє ціла прірва. Раптом на неї нахлинуло бажання вийти, перевести подих та з’ясувати, що ж цього вечора, на який вона чекала з таким нетерпінням, пішло не так.

Черрі підвелася.

— Мені потрібно вийти…

Лаура вказала на коридор.

— Перші двері наліво.

Черрі замкнула за собою двері й опустилася на підлогу. Чому вона не вписується? Минулого вечора слова матері різонули її. « Вони інакші. Багаті, у них інше життя. Зовсім не таке, яке відоме нам».

Можливо, вона мала рацію? Зараз вечір перетворився на купу напружених, незручних моментів. Нічого з цього вона не передбачала. Вона уявляла, що подружиться з Лаурою, знайде між ними щось спільне чи, може, перекинеться парою жартів, можливо, навіть піде на кухню, щоб допомогти з вечерею. Черрі навіть мріяла про те, що Лаура зможе замінити їй матір, візьме під своє сильне крило та буде такою мамою, про яку Черрі завжди мріяла. Черрі згорала від сорому через свою дитячу фантазію. Якимось чином вона провела вечір, відчуваючи себе нижчою, не гідною цих людей. Приниження перетворилося на обурення, і вона розлючено змила унітаз та увімкнула воду просто на той випадок, якщо хтось слухав. Вона хотіла повернутися додому: розчарування та відчуття провалу роз’їдали її зсередини. Як їй коли-небудь вдасться втекти від свого життя, якщо вона не може навіть підтримати розмову з кимось вищим від свого класу? Черрі глибоко вдихнула, а потім відчинила двері ванної кімнати. У коридорі нікого не було. Повернувшись до їдальні, вона побачила, що всі встали з-за столу. Говард зник, а Лаура з Даніелем сиділи до неї спинами й вглядалися в екран лептопа. Лаура ніжно обіймала Даніеля за плечі, і Черрі здивовано на це дивилася. Складалося враження, що її рука створює для неї бар’єр, не дає змоги підійти до них.

— Черрі знайшла для тебе просто чудове житло, — сказала Лаура.

Вони переглядали фотографії квартири. То он ким вона була — персоналом, найманим агентом, корисною лише для того, щоб знайти для її сина квартиру? Навіть якщо й так, — а Черрі знала, що для цього не було причин, — їй було байдуже. Вона пройшла далі й приєдналася до них. Потім навмисно поклала руку Даніелю на поперек і почала гладити його. Він повернувся до неї й усміхнувся. На обличчі Лаури Черрі побачила тінь здивування й відчула, що та швидко прибрала руку.

— Мила, правда ж? — сказала Черрі.

Не відриваючи погляду від екрана, вона подумки всміхнулася, її накрило відчуття задоволення, коли вона по-власницькому залишила свою руку на місці.

Кухня була завалена брудним посудом: тарілками, келихами та сковорідками, складеними біля раковини, а ще — залишками вечері. Посудомийна машина вже давно закінчила булькати з першою партією, завантаженою ще кілька годин тому, але Лаура була неспроможна змусити себе взятися за решту — це могло почекати до ранку, поки прийде місіс Мур. Вона сиділа в саду в кріслі-гойдалці, відштовхувалася ногами від землі й розмірковувала над подіями вечора. Схоже, вона була достатньо мила, — дівчина Даніеля, — хоча й тиха. Лаура припустила, що Черрі дуже хвилювалася, тому її було важко втягнути в розмову… Проте коли вони згадали про її день народження з мамою, Черрі й узагалі замовкла. А ще було трохи дивно, як вона поводилася наприкінці вечора. Як поклала руку. Невже Черрі заявляла про свої права на Даніеля, бажаючи наголосити на цьому? Ні… це було дурне припущення, і від таких думок їй стало не по собі. Мабуть, Черрі просто перенервувалася, бідненька. Трохи згодом Даніель запропонував відвезти її додому, і Лаура збагнула, що їм аж кортіло піти, і всміхнулася, розуміючи, що їм потрібен час, щоб побути лише вдвох. Даніель відвіз її назад до Тутінга, а коли йшов, то чітко дав зрозуміти, щоб на нього не чекали. Щойно вони пішли, Говард знову відступив до свого кабінету. Навіть Мойсей пішов на нічну прогулянку, і тепер вона залишилася сам на сам зі своїми думками.