Мішель Френсіс - Дівчина мого сина

Лаура спостерігала з вікна, як чоловік з агентства нерухомості встановлює перед будинком знак про продаж. Звісно ж, не «Гайсміт та Браун», але було чимало гідних агентів, котрі професійно займалися угодою та знижкою на її будинок. Ані вона, ані Говард не хотіли жити тут після того, що сталося, і Говард навіть не спускався до барлогу. Він просто волів дозволити вантажникам спакувати все, що належало йому, і перевезти це до його нового будинку. Лаура намагалася не дивитися на його майно; ті речі, поруч із якими вона жила роками, забирали з будинку до Сейнт Джонз Вуд, де він тепер розділить їх із Маріанною. Через кілька тижнів Даніель переїхав до своєї квартири, — не до тієї, де він жив із Черрі, а до іншої, без спогадів. Він знайшов її сам у дешевшій частині міста й орендував, і цього разу Говард не став сперечатися. Лаура була не проти, адже вона сама мешкала в невеликому будинку, достатньо близько від Даніеля, щоб регулярно з ним бачитися, і достатньо далеко, щоб кожен із них мав своє життя.

Їй знадобилося чимало часу, але зрештою Лаура набралася сміливості й поїхала туди. Спускаючись ліфтом, вона не могла не думати про парамедиків, які були тут кілька тижнів тому, щоб забрати Черрі. Не могла не думати про те, як вона виглядала й що вони мусили робити. Коли вони дісталися до неї, дівчина була вже мертва. Лаура знала це, тому що Даніель спустився до неї відразу після нещасного випадку, щоб перевірити, чи міг чимось допомогти.

Тепер там, звісно ж, прибрали, але у видінні, котре поставало перед нею, вона бачила не Черрі, яка нерухомо лежала на підлозі, а ту вечірку, коли вони спустилися туди разом, лише вдвох, і їй здалося, що зараз вона почує клацання підборів по плитці. Скляне вікно встановили на місце, і коли Лаура глянула вгору, то несподівано відчула себе в пастці, тому поквапилася піти звідти й повернулася до будинку.

Поліція допитала її та Даніеля, а ще сусідів, котрі чули її крики й визирнули з вікна за два будинки від них. Даніель був ключовим свідком, оскільки бачив, як Черрі впала. Він сказав поліції, що вона підсковзнулася. Черрі намагалася змусити впасти його матір, перед смертю налетівши на неї, а потім втратила рівновагу, озирнувшись, щоб глянути на нього, і впала сама, перед цим врізавшись у Лауру. Лаура дуже уважно стежила за сином, коли він змінив хід подій та кінцеву версію того, що бачив. Він скорботно розповів те, що здалеку бачили й сусіди, коли визирнули зі свого вікна. Цього виявилося достатньо для коронера, який постановив вердикт — смерть у результаті нещасного випадку.

Ніхто не бачив. Ніхто. Вони так ризикували, і це змушувало її тремтіти від думки, що раптом усе пішло не так. Мить божевілля. Звісно, усе це було самозахистом — зрештою, Черрі намагалася її вбити. Та все одно вона нічого не сказала, бо була надто налякана. Якоїсь миті, коли їхні погляди зустрілися, на частку секунди у ній піднялося щось первісне. Вона могла врятувати Черрі. Можливо. Вона б простягнула руку. Доторкнулася до неї. Але не змогла б безпечно витягти її. Усе сталося так швидко, і було важко зрозуміти, чи була вона достатньо близько для цього. Ніхто не зміг би.

Лаура без вагань приймала рішення. Саме це й переслідувало її в нічних кошмарах. Тепер у неї був скелет у шафі. Ким вона була.

Вона ніколи не забуде. Можливо, з часом навчиться з цим жити.

Дякую моєму чудовому агентові Гаї Бенкс за те, що спрямувала мене на правильний шлях, і за весь ентузіазм, підтриманий такою ж чудово Люсі Фосетт. Спасибі вам обом за все, що ви зробили й продовжуєте робити. Дякую також Джоелові Ґотлеру, чиї слова навічно залишаться в моїй пам’яті, Маркусові Гоффману, усім помічникам по всьому світі, а також Меліссі Махі, Албі Арнау й Меттью Гульдену.

Глибока вдячність Тріші Джексон за її блискуче розуміння й за те, що завдяки їй я почувалася так комфортно, а також команді «Pan Macmillan», яка займалась усім, що відбувалося за лаштунками.

Величезне спасибі також Алісії Кондон та всій команді «Kensington Books».

Дякую Барбарі Гайнціус, яка була зі мною від самого початку.

Дякую Вікі Гілл, твоя дослідницька допомога неоціненна.

Спасибі моїй сім’ї: татові, Саллі, мамі, Рісові, Нілові, Тіні, Лейлі та Брандтові. Ваші підтримка й хвилювання для мене все. Спасибі Етті за уроки гольфу.

Дякую неймовірно надихаючим Ліві та Клементині.

І дякую моєму партнерові Джонні, який незворушно підтримував мене й дозволяв мені жувати своє вухо з моїм «А якщо?..».