Мішель Френсіс - Дівчина мого сина

Вона мусила щось зробити. Мусила зустрітися з Даніелем. Лаура схопила сумочку та піджак і вийшла з дому.

Вона підійшла до подвійних дверей із великим написом угорі: «Кардіологія». Молода темношкіра медсестра сиділа за столом, і Лаура попрямувала до неї, сповнена страхом від того, що робить це насправді.

— Я можу чимось допомогти? — запитала медсестра.

— Я прийшла, щоб побачити лікаря Кавендіша.

— Він в операційній.

— Гаразд. Коли… Коли він має закінчити?

Медсестра глянула на годинник.

— Важко сказати. Щонайменше години через дві.

Обличчя Лаури спохмурніло.

— Я можу ще щось для вас зробити?

— Ні, усе гаразд. Я повернуся пізніше.

Лаура швидко пішла до того, як їй поставлять більше запитань. Від часу нещасного випадку з Даніелем вона боялася лікарень, але змирилася з тим, що доведеться почекати. Хвилини минали до болю повільно, і вона вирішила на сорок п’ять хвилин вийти кудись випити кави. Аж раптом їй сяйнула думка: «А якщо Черрі зустрічає його після змін? Якщо вона прийде сюди?» Усередині Лаури все стиснулося, і вона підвелася й знервовано пішла до благодійного магазину, наповненого в’язаним одягом від важливих покровителів, потім до подарункового з численними красивими іграшками та повітряними кульками на нитках, а потім нарешті до міні-супермаркету. Десь о пів на четверту вона знову повернулася до реєстратури.

— Лікар Кавендіш уже звільнився? — запитала Лаура в тієї ж медсестри, і вона підвела погляд і кивнула вниз на коридор.

Він був захоплений розмовою з кимось і спочатку не помітив її, тому Лаура скористалася можливістю потайки розглядати його.

Це вперше вона бачила сина в халаті, і її серце затріпотіло від гордості. Потім він підвів очі. Вона не знала, зрадів він їй чи ні. Спочатку Лаурі здалося, що вона помітила на його обличчі вираз якогось полегшення, радість, але він насупився ще до того, як вона в це повірила. Даніель підійшов до неї.

— Мамо, що ти тут робиш?

— Прийшла побачити тебе.

— Я на роботі.

— Так, знаю, але я не можу прийти до квартири, чи не так? — Лаура намагалася стримати досаду. — Я… Я залишила тобі вчора повідомлення. Я багато їх залишала.

Вона побачила сплеск провини. Він відтягнув її подалі від столу медсестер, бо знав про плітки та цікаві очі.

— Вибач… Я просто… Стільки всього сталося. — Він замовк. — Зі мною зв’язалася Венді.

Лаура глянула на нього, шокована.

— Що вона сказала?

Медсестра покликала його на ім’я. Даніель розвернувся.

— Уже йду. Я не можу говорити тут.

— Я можу дочекатися твоєї перерви.

— Вона минула п’ять годин тому, до того ж у мене вона є не завжди.

Побачивши її пригнічене обличчя, він промовив:

— Я приїду до будинку.

— Коли?

— Не знаю…

— Після зміни.

— Це буде пізно.

— Мені начхати. Але спочатку подзвони, — швидко сказала вона, знаючи, що, коли він постукає у двері, уже буде темно.

— Гаразд, я спробую.

— Обіцяєш?

Він узяв її за руку й повів до подвійних розсувних дверей. Вона зупинилася й повернулася до нього, благаючи:

— Прошу.

Емоція в її голосі зворушила його.

— Добре. Тепер іди додому й відпочинь. У тебе виснажений вигляд.

Лаура пішла й усю дорогу відчувала, що тремтить. Вона була така вдячна, така вдячна, що змогла знову поговорити із сином, і відчула, як сильно вона за ним сумувала. І Венді вийшла на зв’язок. Її тривожило те, що вона йому сказала, але Даніель, здавалося, більше не гнівався на неї, тож, можливо, з її провальної зустрічі щось таки вийшло. Проблема з Черрі була й досі дуже нагальною, але зараз вона відкинула її й зосередилася на маленькому помилуванні. Даніель хотів зустрітися з нею. Можливо, він почав їй вірити.

Привіт, мамо, я збираюся заїхати додому переодягтися, а потім, якщо ти й досі хочеш поговорити, я приїду. Якщо ти заснула, не надто засмучуйся, бо я теж дуже втомлений і ми завжди зможемо поговорити завтра. Даю тобі десь півгодини, і, якщо ти мені не передзвониш, я знатиму, що ти пішла спати. Щоб прослухати повідомлення ще раз, натисніть два, щоб зберегти, натисніть …

Вона пропустила дзвінок. Розгнівана на себе, Лаура перевірила, коли прийшло повідомлення. Дякувати Богу, лише двадцять хвилин тому. Вона відразу ж набрала його номер, проклинаючи себе за те, що заснула й не почула телефон. Лаура повернулася з лікарні й намагалася себе чимось зайняти, а потім, коли день тягнувся так довго, вона зрозуміла, що все більше починає непокоїтися. А раптом він передумав? А раптом йому зателефонувала Черрі й він мусив їхати прямо додому? Під кінець вечора вона втомилася відволікати себе читанням, і врешті-решт недосипання впродовж багатьох тижнів узяло гору й вона провалилася в глибокий сон без сновидінь.