Дэн Браун - Код да Вінчі [підліткова версія]

— Капітан Фаш знає?

— Ще ні. Він відповідає на важливий дзвінок.

— Я їду туди. Нехай він зателефонує мені, тільки-но зможе.

Колле записав адресу і кинувся до своєї машини. Він мав на радіозв’язку п’ять машин, які їхали з ним.

— Тільки ніяких сирен. Ленґдон не повинен знати, що ми їдемо.

А за сорок кілометрів чорний «ауді» з’їхав з путівця і припаркувався в темряві на краю поля. Звідти вийшов Сайлас і став вдивлятися крізь паркан з колючого дроту, яким було огороджено велику територію. Здаля він побачив, що до замку вела похила дорога, залита місячним світлом.

Нижня частина будівлі була яскраво освітлена. «Дивно для цієї пори», — подумав Сайлас, усміхаючись. Та інформація, яку надавав йому Учитель, була завжди точною. «Я не піду з цього дому без наріжного каменя, — поклявся він. — Я не підведу ні єпископа, ні Учителя».

Перевіривши набої у своєму револьвері, Сайлас зробив зусилля і переліз через паркан, упав на землю з протилежного боку й почав довгий шлях порослим травою схилом.

Такого кабінету, як у Тібінґа, Софі ще ніколи не бачила. Він був величезний, і його безмежна мозаїчна підлога була заставлена островами робочих столів, завалених книжками, мистецькими виробами — картинами та статуетками, а також незліченною кількістю техніки: комп’ютерів, проекторів, мікроскопів, ксероксів і сканерів.

— Я переобладнав танцювальну залу, — сказав Тібінґ, шкандибаючи по кімнаті. — Навряд чи в мене буде нагода танцювати.

У Софі з’явилося відчуття, ніби вся ця ніч стала якоюсь сутінковою зоною, де ніщо не підтверджувало очікування.

— І все це потрібно вам для роботи?

— Любов’ю всього мого життя став пошук істини, — сказав Тібінґ, — а Сангрил — то моя улюблена коханка.

«Святий Грааль — це жінка», — думала Софі, її голова була заповнена думками, які раніше видавалися безглуздими.

— Ви сказали, що маєте портрет жінки, яку вважаєте Святим Граалем.

— Так, але то не я вважаю її Граалем. Так вважав сам Христос.

— То де ж ця картина? — спитала Софі, оглядаючи стіни.

— Де ж вона? Де ж вона? — Тібінґ розігрував спектакль, мовляв, усе забув. — Святий Грааль. Сангрил. Потир.

І раптом він підкотив до віддаленої стіни і вказав на картину. То була восьмифутова репродукція «Таємної вечері», картини, яку Софі щойно бачила.

— Ось вона!

— Але це та сама картина, яку ви тільки що показували мені! — нічого не розуміла Софі.

Він підморгнув їй.

— Я знаю, але в збільшеному форматі вона справляє ще більше враження.

Софі обернулася до Ленґдона по допомогу.

— Не розумію.

Ленґдон усміхнувся.

— Виявляється, Святий Грааль справді був на «Таємній вечері». Леонардо зобразив її в усій красі.

— Зачекайте, — сказала Софі, — ви казали, що Святий Грааль — це жінка. «Таємна вечеря» — це картина, де є тринадцять чоловіків.

— Справді? — Тібінґ підняв брови. — Придивіться уважніше.

Спантеличена Софі стала пильно роздивлятись усі тринадцять облич: Ісус Христос посередині, шість апостолів по праву й по ліву руку.

— Всі вони чоловіки, — підтвердила вона.

— Правда? — сказав Тібінґ. — А як щодо того, хто сидить на почесному місці по праву руку поряд зі Спасителем?

Софі зосередила увагу на тому, хто сидів праворуч поряд з Христом. Розглянувши його обличчя й тіло, вона відчула, як всередині неї здіймаються хвилі здивування. В тієї особи було руде волосся, ніжні руки і натяк на груди. Немає сумніву, то була… жінка.

— Це жінка! — вигукнула Софі.

Тібінґ засміявся.

— Так, це дивує! І повірте мені, це не помилка! Леонардо майстерно малював статеві відмінності.

Софі не могла відвести очей від жінки поряд з Христом. «Таємна вечеря» — це картина, на якій тринадцять чоловіків. Хто ця жінка? Вона була молода, виглядала дуже побожною, скромною, мала гарне руде волосся і тихо складені руки. І це та жінка, яка самотужки могла завалити християнську церкву?

— Ніхто не помічає її, — сказав Тібінґ, — ми бачимо те, що очікуємо побачити.

Софі підійшла ближче до картини.

— Хто це? — спитала вона.

— Це, моя люба, — відповів Тібінг, — Марія Магдалина.

Софі обернулась.

— Та повія?

Тібінґ став гнівно задихатися, ніби те слово образило його особисто.

— Магдалина не була нею. А така думка є наслідком брудної кампанії, яку розпочала рання християнська церква. Церква мала знеславити Марію Магдалину, щоб заховати небезпечну таємницю: її роль як Святого Грааля.