Дэн Браун - Код да Вінчі [підліткова версія]

До вчорашнього дня.

— Софі? — його голос в автовідповідачі звучав зовсім по-старечому. — Я так довго виконував твоє побажання… Мені важко телефонувати й зараз, але я повинен поговорити з тобою. Сталося жахливе.

Стоячи на кухні у своїй паризькій квартирі, Софі відчула холод, коли через стільки років знову почула голос дідуся. На неї накотилася злива спогадів.

— Софі, дуже прошу, послухай, — він говорив англійською, як тоді, коли вона була маленькою дівчинкою. Французькою в школі. Англійською вдома. — Це божевілля не може бути вічним. Невже ти не розумієш? Ми маємо колись поговорити. Прошу, виконай одне бажання свого дідуся. Зателефонуй мені до Лувру. Просто зараз. Боюся, і тобі, і мені загрожує велика небезпека.

Софі дивилась на автовідповідач. Небезпека? Про що він?

— Принцесо… — Голос дідуся хрипів від почуттів, яких Софі не могла витримати. — Я знаю, що приховував від тебе багато чого і тому втратив твою любов. Але то було для твоєї безпеки. Тепер ти повинна про все дізнатися. Прошу. Я маю розповісти тобі правду про твою родину.

Раптом Софі відчула стук власного серця. «Моя родина?» Її батьки загинули, коли їй було лише чотири роки. Їхнє авто впало з мосту в бурхливу ріку. Загинули не лише вони, а й бабуся і молодший брат, який також був у машині. В єдину мить згинула вся її родина. Вона зберігала про це вирізку з газети.

— Софі, — говорив дідусь в автовідповідач, — я чекав багато років, щоб поговорити з тобою. Зателефонуй мені до Лувру, тільки-но почуєш це. Чекатиму всю ніч. Так багато всього, що ти повинна знати.

Повідомлення закінчилося.

«Моя родина». Софі несподівано відчула, як від його слів усю її охопила невимовна туга.

І тепер, у темряві чоловічого туалету в Луврі, вона відчула відгомін того повідомлення. «Софі, ти і я в серйозній небезпеці… Зателефонуй мені».

Вона не зателефонувала йому. А тепер її діда вбито в його музеї. І він написав код на підлозі.

Код для неї.

Навіть не розуміючи значення цього меседжу, Софі була певна: ці слова звернені до неї. Її пристрасть та схильність до розшифрувань стали наслідком того, що її виховував Жак Соньєр, сам фанат кодів, словесних ігор і загадок. «Скільки вихідних ми провели, розв’язуючи різні головоломки та кросворди з газет?»

У дванадцять років Софі могла розгадати кросворд без будь-чиєї допомоги, дідусь навчив її розгадувати англійські кросворди, математичні загадки та шаради. Софі робила це дуже вправно. Врешті-решт завдяки своїй пристрасті Софі зробила кар’єру, ставши дешифрувальницею в поліції.

Цієї ночі її дід використав простий код, щоб поєднати двох незнайомців: Софі Неве та Роберта Ленґдона.

Виникає запитання: навіщо ?

На жаль, приголомшений вигляд американця не давав Софі жодної ідеї, для чого її дідусь звів їх.

Вона знову спитала:

— Ви з дідом збиралися зустрітися цього вечора. Для чого?

Ленґдон виглядав направду спантеличеним.

— Його секретарка зв’язалась, щоб узгодити зустріч, і я не питав для чого, лише подумав, що було б непогано випити з ним після моєї лекції.

Софі глибоко зітхнула й повела далі.

— Дідусь зателефонував мені сьогодні вдень і сказав, що він і я у великій небезпеці. Ви щось тут можете пояснити?

У синіх очах Ленґдона відбилося занепокоєння.

— Ні, але зважаючи на те, що сталося…

Софі кивнула. Після подій цієї ночі вона була б цілковитою дурепою, якби не злякалася. Відчувши задуху, вона підійшла до маленького дзеркального віконця в дальньому кінці вбиральні й мовчки визирнула крізь сітку дротів сигналізації, прикріплену до скла. Було доволі високо, не менше сорока футів. Дорога внизу з боку майдану де Каррузель мало не впритул наближалась до будівлі. Софі могла побачити, що, попри пізній час, рух транспорту був інтенсивний і вантажівки стояли на світлофорі, чекаючи дозволу їхати.

— Не знаю, що й сказати, — мовив Ленґдон, стаючи в неї за спиною. — Мені шкода, але я нічим не можу допомогти.

Софі обернулась від вікна, відчувши в глибокому голосі Ленґдона щирий жаль. Незважаючи на халепу, в яку втрапив сам, він прагнув допомогти їй. Як дешифрувальниця вона заробляла собі на життя тим, що шукала зміст у начебто безглуздих даних, і сьогодні вона таки розгадала, що Роберт Ленґдон — свідомо чи несвідомо — в якийсь спосіб володів украй потрібною їй інформацією. «Принцесо Софі, знайди Роберта Ленґдона». Ось так прямо її дід звернувся до неї. Їй потрібно обговорити з Ленґдоном багато чого. Багато чого обміркувати, щоб розгадати її таємницю.