Диана Сеттерфилд - Тринадцята казка

Вихователька проігнорувала його усмішку й кинула на нього холодний погляд.

– Цього в авторитетних джерелах і немає. Хто б міг про це явище написати, так це Лоусон, але і в його працях відсутні такі відомості.

– А ви що, читали Лоусона?!

– Звичайно ж. Я б не ризикнула висловлюватися на якусь тему, не ознайомившись спочатку з першоджерелами.

– О! – вихопилося в лікаря.

– У Гарвуда є згадка про схожий випадок із перуанськими хлопчиками-двійнятами, але цей дослідник не робить повних і однозначних висновків, хоча для того, на мій погляд, існували всі підстави.

– Я пам’ятаю цей приклад… Ага! – лікар Модслі аж трохи сіпнувся. – Тепер я розумію, до чого ви ведете! Цікаво, чи можна щось узяти з опису родини Брейзенбі?..

– Я не змогла знайти повного опису цього випадку. Чи не могли б ви мені дати його почитати?..

Отак усе і почалося.

Вражений актуальністю спостережень Естер, лікар дав їй почитати дослідження клінічної історії родини Брейзенбі. Повертаючи книжку, вона супроводила прочитане аркушем, на якому виклала свої посутні зауваження. А лікар тим часом поповнив свою літературну добірочку про двійнят новими книжками і свіжими публікаціями (у тому числі й про ще не завершені дослідження) як тутешніх, так і закордонних авторів. За тиждень-два лікар Модслі пересвідчився, що може заощадити час, якщо спочатку даватиме ці нові надходження Естер, а та постачатиме йому свої розумні й лаконічні резюме. Прочитавши геть усе, що можна було прочитати на цю тему, лікар та гувернантка повернулися до обговорення власних спостережень. Вони робили нотатки: він – медичні, вона – психологічні. На полях її коментарів лікар Модслі залишив свої нечисленні зауваження, тоді як зауваження Естер до його нотаток були значно більші за обсягом і часто супроводжувалися її власними переконливими доповненнями на окремих аркушах.

Тож вони читали; вони міркували; вони зустрічалися; вони обмінювалися думками. Невдовзі вони вже знали все, що тільки можна було знати про близнят як таких; але це була теорія. Лишалася практика.

– Ми виконали велику роботу, – якось сказав лікар увечері, коли вони сиділи у бібліотеці. – Ми перечитали масу літератури. Однак ні на крок не наблизилися до розв’язання проблеми. – Він знервовано провів рукою по голові, пригладжуючи волосся. Річ у тім, що лікар Модслі пообіцяв дружині, що повернеться о пів на восьму, і вже спізнювався. – Отже, Аделіна придушує своє добре начало саме через Еммеліну? Гадаю, що відповідь на це запитання лежить за межами тих знань, які існують на теперішній час. – Він зітхнув і кинув олівець на стіл, виявляючи своє роздратування.

– Ви маєте цілковиту рацію. Саме так воно і є. – У голосі Естер теж почулося роздратування, причому абсолютно виправдане: лікареві знадобилося аж чотири тижні, щоб дійти висновку, до якого вона намагалася підвести його з самісінького початку.

Лікар Модслі обернувся до Естер.

– Є лише один спосіб перевірити це, – мовила вона стиха. – Здійснити власне дослідження .

Він здивовано звів брови.

– Звісно, – вела далі Естер, – мені, як простій гувернантці, навряд чи вдасться переконати видавців відповідного медичного часопису надрукувати хоч якусь мою роботу. Щойно вони дізнаються про рід моїх занять, то відразу ж подумають: а, це якась дурепа, що лізе туди, де вона нічого не тямить! – Естер знизала плечима й опустила очі. – Може, вони й матимуть рацію. Але ви – інша справа. – Вона лукаво поглянула на лікаря. – Я впевнена: фахівцеві з належним досвідом і знаннями тут є над чим плідно попрацювати.

Спочатку здавалося, що лікар був ошелешений, але мить – і в його очах з’явився замріяний вираз. Нове оригінальне дослідження! А чом би й ні?.. Лікар Модслі раптом збагнув, що саме зараз, перелопативши купу спеціальної літератури, він, безперечно, став найкомпетентнішим у країні фахівцем із питання близнят! Хто ще знав стільки, скільки знав він? І хто ще мав під самісіньким носом такий чудовий конкретний приклад?..

Переконавшись, що її пропозиція пустила коріння в душі лікаря Модслі, Естер мимохідь кинула:

– Звичайно ж, якщо вам знадобиться асистент, я залюбки надам вам усю допомогу, на яку тільки буду спроможна.

– Дуже люб’язно з вашого боку, – схвально кивнув лікар Модслі. – Ваша допомога буде мені дуже потрібна. Ви ж працювали з цими дівчатами… маєте великий практичний досвід… Безцінний досвід, просто безцінний!..